Клеопатра. А се вже на що ?
А н т о н ї й.
Попустить рабови,
— 102 —
Шоб він, узявши нагороду, крикнув : „Бог наградп тебе!" щоб він так грав ся З подругою забав пюїх, з рукою Твоєю, із печаттю царювання, Порукою сердець високих ! Чом я Не на Васанськпх горах ? Иерерув ба Я все рогате стадо ^^"). Дике щось У мене в серцї. Промовляти чемно, Се все одно, що дякувати кату За те, що він тебе завісив хутко. —
(Вертають ся прибічники з Тиреем).
Ну, висїкли?
Один з прибічників. Ще й як докладно, пане.
А н т о н ї й. Кричав? прохав пощади?
Один з прибічників.
О, просив ся !
Антоні п. Коли твій батько жив, нехай жалкує, Що не зробив тебе дочкою. Сам же Жалкуй, що йшов за Цезаревим щасгем, За се бо й вибито тебе. Од нині Лякай ся білої руки й труси ся, Як позирнеш на неї. Ну, вертай ся До Цезаря, та розкажи, як добре Тебе пошанували, та скажи ще, Що він мене розсердив : бо здавть ся І гордим і бундючним, натякнувши На те, що я тепер, і чим був перше. Розсердив : бо йому тепер се легко. Як добрі зорі, що мене водплп. Осьвічують пекельнз'^ю безодню. Як не вподобає моєї мови, Скажи йому, що він Гіппарха має. Мого відпущепця раба, то може
— 103 —
його бить, мучить, вішати як схоче, Щоб поквітати ся зо мною. Чуєш? Геть із твоїми смугами ! Геть звідси !
(Виходить Тирей).
Клеопатра. Ну, вже скінчив?
А н т о н ї й. О леле ! затемнив ся Земний мій місяць. Що-ж воно віщує? Антонїеву гибель.
Клеопатра. Вижду время. А нтонїй. Лестивши Цезаря, ти рада очка Робити і тому, хто поясину Йому підтягує ^^^).
Клеопатра.
Ти ще мене не знаєш. А н т о нї й. Така холодна серцем ти до мене !
Клеонатра. Мій милий ! О, коли се правда, щоб же Холодне серце се сипнуло грядом, Щоб небо гряд в отруту обернуло, І щоб грядпна перва на сю шию Упала і, узявши ся водою, Мене згубила ! Друга щоб згубила Цезаріона^о^). і щоб так вся память, Котру моя утроба породила, У купі з Єгиптянами моїми Через сю грядову почезла бурю І непогребена лежала, поки їх
