Ц є з а р ь. Нехай і так. Ясуй своє посольство.
Е в Ф р о н ї й. Вітав він тебе Фортунп паном Своєї і благає жить в Єгипті. Яй не зволиш, ще йіеншого він просять : Благав дихать між землею й небом, В Атенах міщанином. Се від нього. А Клеопатра пра.иіав величчв Твоє і корить ся твоїй вссвладї, А для наслідників своїх благає Корони Птоломеїв, яко ласки.
Ц є з а р ь. Незіав вух у мене для прихакня Антонїбвого. Що до цариці, Готов я слухать і вволити волю, Аби прогнала із Єгипту друга Огидженого, а не то — убила. Як аробить се, не буде марна просьба. Се їм обом »«=').
Е в Ф р о н ї и. НДастп тобі Фортуна !
Ц є за р ь. Звеліте провести його крізь табір. -
(Ьиходнть Евфрічіїй). Теаер ТИ покажи свою проречність (До Тврея) Та вимани його у Клеопатри. Все обіцяй, чого-б лиш поіфоепла, І каніть більше, що вже сам ізмислпш. Жіноцтво не тверде і в луччій дотї, А нужда куспть і весталку чисту.
- 95 -
Попробуй хптрощів твоїх, Торею, І за труди свої сам нагороду ІІостанови собі, а ми законом Вважатимем її ^°*).
Т и р є й. Іду, мій пане. Ц є зар ь. Уваж, як бич свій переніс Антоні-'^, Вивідуй з кожного його учинку, Яка ним думка носить.
Ти рай.
Буду, буду. (Виходять).
Сцена одинацята.
Александріа. Сьвітлиця в палатах. Входять Клеопатра, Енобарб, Харміяна та Іра.
К л Є 0 п а т р а. Що-ж нам робити, Енобарбе?
Енобарб.
Що-ж : подумать Та й вмерти.
Клеопатра. Чи ми тут провинплп, чи Ангоеїй ?
Енобарб. Антонїй тілько: бо зробив віа паном Свого розсудку волю. Ти побігла Від образу війни страшної, — що-ж тут? Ряди одні одних перелякали : Чого-ж Антонїю було вганяти ? Свсрботї страсти тут не подобало Забаламутити його гетьманство, Як половина половину сьвіта
- 96 -
Борола і він сам рішав питаене.
Се був не менший сором, як і вт|)ата -
