Побігти ва твоїми парусаош
Перед своїм закляклим з диву фльотом.
Клеопатра. Мовчи, мовчо бо !
Входить Антоцїй з Евфронїбм.
Антоні" із. Се він так одвітБв?
Е в р о н ї п. Так, пане мій.
А н т о н ї н. Тодї царпця запобігне ласко, Як нас оддасть йому ?
Е в р о н ї й.
Так він говорить.
А н т о н і й. Скажи їй се. Пошли сю сивовату Главу до хлопця Цезаря, — царствами Сповнить твої жадання він до краю.
Клеопатра. Сю голову, мій пане?
А н т о н ї й.
Знов до нього! Скажи йому, що рожі молодостп Красять його, то п сьвіт жада від него Чогось великого. Його неї ска би І Фльотп й лвґіонн міг би й дурень Провадить; слуги на хлопяче слово Могли-б так само легко побіджати, Як і під Цезарем. Т^ж визиваю Його відкинути на бік весь зверхній Блиск і зо мною згноблепим побитись Мечем против меча в ндиноборстві. Нї, лучче напишу се ^^'*). Йди за мною. (Виходить Антонїй з Евфронїби).
- 97 —
E н о б a p б. Еге-ж, се певно, що преславний Цезарь Зречеть ся щастя, і на герець впйде ііротпв рубаки. Бачу, що і розум Людський, се тілько часточка Фортуни • 1 те що зверху, тягне на погибель Всю суть в нутрі ; одно як друге хоре. — Ну, що за йірія, знавши всі" ті справи, Ждать Цезаря щасливого на герець ! Ти, Цезарю, побив його й розсудок. Входить прибічник. Прибічник. Від Цезаря гонець!
Клеопатра.
Без церемоній ? Чи. бачите, мої вп приятельки? Іірпвяла рожа, — затикають носа Ті, що на вколїшках витали сьвіжу. — Введи його, добродію,
Е н о б а р б (сам до себе). Правдивість Моя ворогувати починає Зо мною. Так, прихильність до дурного І нашу щирість робить дурпотою. Однак, хто до кінця по правд"! служить В недолї панова, той візьме гору И над тими, хто подужав його пана. Такий в історії здобуде місце. Входить Тирей.
Кл еопатра. Ну, воля Цезаря ?
