схитне його нїщо. Дозволь же Чолом ударить до руки твоєї. Клеопатра. Отець твого владики дуже часто, Обдумуючи, як царства підбити, Прикладував уста свої до неї. Хоть недостойної його цілунків.
— 100 —
Вертаєть ся Антонїй з Енобарбои. А Є т О н ї й. Кляну ся громом Зевсовпм, се ласка ! Хто ти, козаче ?
Тпрей. Той, хто воповняе Велїння наппотужнїйшого мужа, Достойвїйшого, щоб йому корились.
Б н о б а р б.
Ой будеш битий!
А п т о н ї й.
Приступи до мене Ти, коршаку ! О ви боги и чортяки 1 Від мене тане власть ; а ще недівно, Як погукну бувало „гов" ! мов хлопці' На іграшках, біжять царі до мене. „Чого зволиш?" питають... Ви поглухли? Ще я Антонїй.
Входять прибічники. А беріте в руки Сього жака та дайте добру хлосту.
Е н о б а р б. Із левчуком гуляїись безпечнїйпіе, Шж з левом, що зосгарівшпсь вмирав.
Антоні' й. О місяцю, о зорі ! Хлосту, хлосту ! Коли-б се двацять Цезаревпх старших Трпбутників було; і я побачив, Що лижуть руки їй так гидко. Тій, що колись ми звали Клеопатра... Як на імя тепер вона?... О друЛ! бийте, СУчіть, поки він скривить ся, мов хлопець. Та закричить: „Помилуйте!" Геть звідси!.
Тпрей. Антопїе...
— 101 —
A н т о н ї й. Ведіть, і давшп хлосту Знов приведіть сюди. Він буде Послом до Цезаря, сен жак, від мене. -
(Виходять прибічники з Тиреем).
Ти звяла, ще ЯК я тебе не бачив... Га ! чи на те покинув я у Римі Незмятим ложе, чи на те я зрік ся Законного потомства й перла женщпн, Щоб дознавати зради від такої, Що зиркає і на рабів ?
Клеопатра.
Мій милий ! А н т о н ї н. Була єси ти нестаточна з давна, Та ми, загрузнувши у своїх блудах (О горе нам !) слїпубмо, а мудрі Боги у нашім власнім бруді розум Наш топлять і велять нам обожати Дурницї наші, і як ми руйнуєм Себе, вони сьміють ся з нас. Клеопатра.
Туди вже Дійшло !
Антоні й. Знайшов тебе куском холоднизі Я в Цезаревій мпсцї... Нї, була ти Помпееввм об'їдком, опріч БНЬШНХ Годин горячих, про які не каже І поговір. Аджеж я добре знаю, Що чистота — коли тобі хоч спилась, А що вона таке, — не знала ти иїколи.
