А н т о н ї іі. До чого се Мене ти довела, о Єгиптянко? Глянь, як ховаю від тебе я сором ! Дивлюсь на те, що я позаду кинув, Окрите сорзмом.
Клепатра.
Мій любий нане ! Не гнївайсь ка мій парус полохливий : Не сподївалась л, що в ти за мною Полинеш...
Анто нїи. Єгиптянко, надто добре Ти знала, що Антонїеве серце До демена твого всіма шнурами Прпвязане, що ти мене потягнеш Слїдом. Ти знала, що над моїм духом Ти маєш волю й силу найповнїйшу, І що єдиним натяком здолїеш Мене і у богів з під власти вирвать.
Кл еоп атра. Прости, прости мене !
А нт о ні й.
Тепер я мушу З благаннями до хлопця посилати, Знижатись, лазити, хвостом вертіти, — Я, що півсьвітом по вподобі правив, Робив і руйнував людські Фортуни.
- 93 -
Ти знала, як піене завоювала,
І що мій меч, через коханае млявий,
Його послухав би у всїх случаях.
Кл є о п а тра. Прости, прости мене !
А н т о н ї й.
Ш, годї плакать. Одна твоя сльоза заважить більше Всього, що мав я і того що втратив. Дай поцілую, і про все байдуже. Я вашого учитетя одправив'^^^^ Ще не вернуві^ь? Кохана, я ваяский став, Як олово. Вина сюди та страви ! Я долею тодї найбільш гордую, Як на собі її удари чую. (Виходять).
Сцена десята.
Цеварів табір у Єгипті. Входять Цезарь, Долябелля, Тирей і иньші.
Це З а р ь. Нехай посол Антонїїв увійде. — Ви знаєте його?
Долябелля. Се, ЦезарЕО, учитель Його дїтей. Оскубли, видно, добре, Що вже перо з крила він посилав. А кілька місяців, було доволі У нього і царів на посиланне. Входить Евфронїй. Цезарь. Ну, приступи і говори.
— 94 —
E в Ф p о н ї й. Який не єсть я, я — посол Автонів. Недавно ще я був такпц малееькап До справ його, як та росина рання На мартовііУі лнегку — до океана.
