сказав. Насправді ж, існує лише один спосіб виголосити на прославу когось похвальне слово — з’ясувати, який він, а тоді вже можна розповідати, якими благами завдячуємо йому. Отож, було б справедливо, щоб і ми, дбаючи про хвалу Еросові, спершу прославили його самого, а вже потім гідно поцінували його дари. Почну з того, що Ерос найблаженніший з усіх блаженних богів. І хоча слова ці можуть викликати осудження й докір, але вважаю його найблаженнішим, бо він — найпрекрасніший і найдостойніший бог. (b) Найпрекрасніший, Федре, тому що наймолодший. Зрештою, він сам найкраще засвідчує правдивість моїх слів. Як спритно він біжить від старости?! — а вона, стара, не бариться: приходить до нас швидше, ніж треба. Ерос ненавидить її всім своїм єством і обминає десятою дорогою. Сам юний, він — завжди з молодими. Добре мовиться в тому прислів’ї — подібний до подібного горнеться. Загалом, погоджуючися зі словами Федра, я аж ніяк не згоден із ним у тому, що Ерос старший за Япета і Кроноса. Гадаю, що Ерос — наймолодший з усіх богів і завжди юний. (c) А щодо того, що віддавна мовилося про богів (у Гесіода, Парменіда), то причиною тут, звісно, якщо можна йняти віри поетам, була Необхідність, а не Любов. Боги не оскопляли б один одного, не заковували б у кайдани, не чинили б насильства, якби між ними був Ерос. Була б між ними приязнь і мир, як тепер, відколи панує над богами Ерос. Отож, він — молодий, а що молоде — то ніжне. Треба такого поета як Гомер, щоб оспівати ніжність цього бога. (d) Прославляючи божественність і ніжність Ати, от хоч би ніжність її ніг, Гомер говорить: ніжні ноги її, і навіть не ходить Ними вона по землі, по головах людських прямує. Як на мене, він прекрасно довів її ніжність — ходить вона не по тверді земній, по м’якому ступає. (e) Скористаймося й ми тим же доказом, оспівуючи ніжність Ероса. Ходить-бо він не по землі, і навіть не по головах, що не такі вже й м’які, — живе й ступає по найм’якіших [у світі] місцях. В оселях і душах богів і людей житло собі робить і то в душах не всіх, а тільки в м’яких — зустрінеться ж йому сувора вдача, він геть іде. Торкаючись завжди ногами й усім найм’якішого з найм’якіших, він мусить бути хіба самою ніжністю. (196) Це наймолодший бог і найніжніший, а ще він — плинний. Інакше, якби не був плинним, не міг би скрізь проникати — спочатку входити потаємно в кожну душу, а потім непомітно виходити з неї. Переконливим свідченням гармонійної і плинної його подоби є незрівнянна врода Ероса, — і з цим усі погоджуються. Бо Ерос і потворність — вічні вороги. Він живе серед квітів і це ще один доказ краси його тіла, а власне прекрасної шкіри. (b) На те, що відцвіло і втратило барву — хай то тіло чи душа, чи інше щось, Ерос не злетить: він сідає й затримується лише у місцях запашних і квітучих. Уже достатньо сказано про красу бога, і хоч багато ще лишилося недомовленого, тепер випадало б говорити про чесноти Ероса, що з них найбільша, мабуть, та, що він не кривдить ні богів, ні людей і сам не зазнає кривди ні від кого. Він не страждає через насильство, якщо, взагалі, через щось страждає. Насильство йому чуже — хоч би що робив, робить, не вдаючись до сили. (c) Еросові кожний служить із власної волі, а те, що взаємно погоджене, визнають справедливим «закони, владики держави». Окрім справедливости Еросові притаманна щонайбільша розважливість. Бо розважливість, на тому всі сходяться — це вміння погамовувати свої бажання і пристрасті, а немає бажання, що було б сильніше за Ероса. Якщо ж бажання слабші від нього, то вони мали б підпорядковуватися йому, Ерос же — стримувати їх. Коли навіть бажання і пристрасті підвладні Еросові, виходить, мусимо визнати його незрівнянну розважливість. А якщо йдеться про відвагу, — то й сам Арес — не суперник Еросові. (d) Не Арес має владу над Еросом, — Ерос володіє Аресом, Ерос Афродіти. А хто сильніший? Звичайно той, хто іншого тримає у своїй владі. Будучи сильнішим від найзвитяжнішого бога, Ерос, отже, за відвагою не знає собі рівних. Отож, про справедливість, розважливість і відвагу цього бога я вже сказав. Залишається сказати про його мудрість. Що ж, спробую й тут не розчарувати вас, наскільки це в моїх силах. (e) Передусім, щоб і мені вшанувати своє мистецтво, як це зробив Ериксимах, скажу: Цей бог — поет; поет такий мудрий, що знає, як інших зробити поетами: у будь-якому разі кожен, кого торкнеться Ерос, стає поетом — творцем, хоч би до того й тримався осторонь Муз. Скористаймося цим, як доказом, що Ерос — справжній творець, який знається на всіх мистецтвах, що ними відають Музи. Бо чого не маєш сам, того й іншому не передаси, і чого не знаєш сам, того й не навчиш іншого. (197) А щодо сотворення всього живого [на землі], хто б узявся заперечити, що то завдяки мудрості Ероса виникає і народжується все живе? А щодо майстерності у мистецтвах і ремеслах — то знаємо: чиїм учителем був Ерос, тих осіяла слава, кого ж Ерос не торкнувся — тих окрила темрява [забуття]. Як, врешті, Аполлон винайшов мистецтво стріляти з лука, мистецтво зцілення чи віщування? (b) То ж ним керувала пристрасть, а любов була йому проводарем. Тому-то й Аполлона можна вважати учнем Ероса, і Музи вчилися в нього музичного мистецтва, і Гефест — ковальського ремесла, і Атена — ткацького, і навіть Зевс — мистецтва правити людьми й богами. Тому й говоримо, що у богів настав лад і порядок, коли з’явився поміж них Ерос — Ерос, що є любов’ю до краси, бо до потворного любови не буває. Як я вже згадував, починаючи свою промову, багато страшного творилося в богів через панування Необхідности. (c) Коли ж з’явився цей бог, від любови до прекрасного і для богів, і для людей виникли різні блага. То ж я думаю, Федре, що від початку власне сам Ерос як найвродливіший і найдоброзвичайніший бог став джерелом краси й добра в інших. А тепер ось найшло на мене бажання ритмічним словом завершити свою хвалу Еросові, щоб знали, що Мир
Вы читаете Бенкет
