він людям дає, і морю безвітряну тишу, — Спокій по бурі; і сон безтурботний на ложе зсилає. (d) Він відчуження мури руйнує, і спільноту будує — влаштовує-бо такі ось зібрання, де ми сходимося разом — наш проводар на бенкетах, в усіх хороводах і жертвах богам. Він лагідність нашу підтримує, від гніву ж утримує душі; він щедрий на приязнь, скупий — на всіляку ворожість; милостивий і добрий; на огляд мудрецям, на подив богам. Для обділених долею — мрія, для обраних — скарб. Він розкоші, блаженства, насолоди, любовних радощів, солодкого зітхання бог. Дбайливий до достойних, недбалий до негідних. (е) У трудах і страхові, у помислах і устремліннях — найкращий провідник і помічник, супутник і спаситель, окраса всіх богів і люду смертного. Він проводар — прекрасний і достойний; хай кожен за ним, співає гимни, і, вторуючи його прекрасній пісні, хай зачаровує богів і смертних рід. Таке ось слово моє із присвятою цьому богові, Федре. Сказав, як умів, пересипаючи серйозні думки жартом. (198) Коли Аґатон скінчив, серед присутніх — так описує Арістодем — пролунав схвальний гомін: усі визнали, що Аґатон говорив гідно себе і того бога. Тоді Сократ обернувся до Ериксимаха і сказав: — А що, сину Акумена, чи не даремним було моє побоювання? Чи ж я не передбачив, що цей юнак виголосить чудову промову, і я опинюся у скрутному становищі? (b) — Щодо одного твого передчуття, що Аґатон говоритиме прекрасно, — погоджуюся, — зауважив Ериксимах. Щодо другого, ніби ти опинишся у скрутному становищі, маю великий сумнів. — Як тут не розгубитися, друже мій, — сказав Сократ. Що можна говорити після такої прекрасної та розкішної мови. Якщо все інше й не так вражає, то який слухач залишиться байдужим до багатства слів і краси вислову, якими позначилося завершення виступу Аґатона. Як візьму собі до серця, що сам я й близько не зумію бути таким красномовним, від сорому готовий утікати хоч куди — і втік би, якби знав куди. (c) Аґатонова мова нагадала мені Горґія, — ох і жахливий він як почне говорити, — і мене охопив просто гомеричний страх. Я боявся, що на кінець своєї промови, Аґатон ще й запустить в моє слово голову Горґія, і тоді вже я, онімівши, — каменем стану. (d) Я зрозумів, що виставив себе на посміховисько, коли пристав на те, щоб від себе виголосити для вас слово на прославу Ероса, і коли сказав, що чудово знаюся на любові. Як з’ясувалося, я не маю жодного уявлення як належиться прославляти когось словом. У тупості своїй я було подумав, що про те, що зібрався хвалити, треба говорити правду — це головне! А тоді, вибравши з тієї правди найпрекрасніше, подати його в належному порядку. Був я надто самовпевнений, коли думав, що говоритиму гарно, оскільки маю правдиве розуміння того, як належиться хвалити щось. (e) Але схоже на те, що вміння виголосити похвальне слово про що-небудь зовсім не в цьому, а радше в тому, щоб приписати речі, яку хвалиш, найкращі якості, без уваги на те, має вона ці якості чи ні. Якщо й збрешеш, яка дурниця! Здається, це наперед було домовлено між вами, що кожен лише вдаватиме, що хвалить Ероса, але не робитиме цього насправді. Тому, гадаю, ви й вдаєтеся до різних способів, аби приписати Еросові, що тільки можна — будь-які якості, не знати, які заслуги, аби лише він постав в очах людей нетямущих як найпрекрасніший і найблагородніший бог, із розумними цей жарт, звісно, не пройде. (199) Головне, що промову маємо прекрасну й урочисту! Та я не знав такого способу складати похвалу. Не знаючи, погодився й собі взяти участь у тій прославі, як надійде моя черга. «Язик давав присягу, розум — осторонь». Ну, що ж, пропало. У такий спосіб прославляти Ероса не буду, просто не зміг би так. (b) Та якщо хочете почути правду, я готовий говорити по-своєму. На вас рівнятися не буду, щоб не осмішити себе. Тобі вирішувати, Федре. Чи маєте потребу почути про Ероса ще й таку, цього разу правдиву мову, у словах і висловах, які самі собою прийдуть на гадку? Федр та всі інші гості попросили Сократа, щоб він говорив, як сам вважає за потрібне. (c) — У такому разі, Федре, — сказав Сократ, — дозволь мені поставити Аґатонові кілька запитань. Мушу з ним дещо з’ясувати, а тоді виголошу своє слово. Отож, мені здається, любий Аґатоне, ти гарно почав свою промову, кажучи, що передусім треба з’ясувати, який є сам Ерос, а вже потім говорити, які його діла. Такий початок мені навіть дуже до вподоби. (d) А тепер, раз уже ти так гарно, навіть блискуче виповів, який є Ерос, спробуй відповісти ще й на таке запитання: чи Ерос є любов’ю до когось або чогось чи любов’ю до нікого й нічого. Я не маю на увазі любов матері чи батька, смішно було б і питати, чи Ерос є любов’ю материнською чи батьківською. Зовсім ні. Питаю так, немов- би хотів з’ясувати про батька — чи є він батьком когось, чи ні. Зрозуміло, якби ти хотів дати розумну відповідь, то сказав би, що є він батьком сина або доньки, чи не так? — Так, — відповів Аґатон. (e) — Погоджуєшся, що й про матір можна сказати те ж саме? Аґатон погодився. — Тоді, аби ти краще зрозумів, до чого веду, запитую інакше: Чи брат, тому що є братом, є братом комусь чи ні? — Звичайно, брат мусить бути комусь братом, — підтвердив Аґатон. — Отже, братові чи сестрі? — допитувався Сократ. І тут Аґатон не міг заперечити. — Тепер спробуй сказати те ж саме про Ероса: чи Ерос є любов’ю до когось або чогось, чи любов’ю до нікого й нічого? (200) — Очевидно, що любов’ю до когось чи до чогось. — От і добре, — провадив Сократ. Затям собі це, а тепер скажи, чи Ерос прагне того, що є предметом любови, чи ні? — Прагне, — відповів Аґатон. — Чи він має те, чого прагне і що любить, чи він прагне того і любить те, чого не має? — Можливо, він прагне того, чого якраз не має, — сказав Аґатон. — Подумай добре, — наполягав Сократ, — чи тільки «можливо», чи насправді існує необхідність у тому, (b) що прагнення викликає те, в чому є потреба, а не те, в чому недостатку немає? Може, й дивно, Аґатоне, але мені
Вы читаете Бенкет
