Ми, власне, нічим не ризикували, там спокійно. Хіба що могли з'явитися бродяги, вони часом туди заходять, але це не страшно. Учора вранці ми прийшли сюди. З годину чекали на хазяїна. А що сталося з іншими, просто не знаю. Більшість із них, мабуть, натрапила на німецькі патрулі, бо їх, як ти чув, схопили і знову ув’язнили. Он як воно було; тепер я щасливий, що вискочив з пекла. Втрачати мені нічого, я самотній і не одружений. Висповідавшись отак, Кола знову кивнув на юнака, що мовчки стояв біля ліжка і захоплено дивився на Андре Ведріна. — От з ним справа складніша. Батьки й досі нічого не знають про його долю. Він замовк. Андре Ведрін розмірковував. «Усе, що він мені розповів, звичайно, чиста правда. Ну, а втеча з гестапо? Хоча, чому б і ні? Адже мені теж пощастило втекти з Ліможської в'язниці. Поки що я їх залишу. А потім їх відправлять у перший же загін макі. Там їх раз чи два перевірять на якомусь завданні під таємним наглядом». Він глянув на них. Вони спокійно стояли перед ним, двоє чоловіків у цій холодній і непривітній кімнаті з обшарпаними меблями, вицвілими шпалерами на стінах і облупленою стелею. Ну й діла! Обличчя чесні й відверті, і у вирлоокого, і у цього хлопця. І як люди вони, безумовно, теж чесні й хороші. І все ж треба вжити всіх застережних заходів. Це дуже неприємно, але що вдієш. Інакше не можна, як сказав би Перрішон. — Ви залишитесь тут до ранку. О дев’ятій годині приходьте до стоянки автобусів «Сітроен». Приїде наш чоловік, і ви сядете в машину. Якийсь час почекаєте, поки сформують загін макі, — ви будете в цьому загоні. Кола аж підстрибнув. З радощів кадик йому випнувся і почав так пульсувати, що Андре Ведрін уже занепокоївся, чи не трісне шкіра на схудлій шиї. — В макі!.. Організують макі? Я буду там теж?.. — белькотів Кола. Ще трохи, і він би почав витанцьовувати, немовби йому пообіцяли вічне блаженство. Нараз обличчя його стало серйозним, він пильно глянув в очі Андре Ведріну і суворо промовив: — Нарешті я воюватиму! Це прозвучало урочисто і від щирого серця. — Я теж згоден воювати. Особливо після того, що я побачив у гестапо. Тільки… Андре Ведрін зупинив юнака. В його голосі почулися дружні, майже ніжні ноти: — А ваша родина?.. Не так просто воно робиться, мій хлопче. Дай мені свою адресу, я їх попереджу. Врешті, ти й сам можеш написати листа… Одружений? — Одружений, уже три місяці. Вона живе разом з моїми батьками. Дружина все зрозуміє, вона в мене хороша. «Ти диви, він одружений! Розумний; мабуть, працює десь на заводі. Приємний голос, теплий і густий». Андре Ведрін поклав пістолет на нічний столик, написав ім’я та адресу, закарбував їх у пам'яті, і потім спалив папірець над полум'ям запальнички. Він назвав їм пароль і додав: — Завтра вранці заїдете і заберете з схованки автомат. Андре вже взявся за ручку дверей, коли зупинився і спитав: — А справді, як ви тягли з собою цю штуковину? — Він кивнув на автомат, що лежав на брудній ковдрі. — А ми його розібрали, — спокійно відповів юнак. Андре Ведрін сховав свою артилерію і вийшов. Він їм не сказав, що про всяк випадок спеціальна група охорони чергуватиме поблизу, коли завтра за ними прийде машина.
Сидячи на краєчку канапи, Марі-Те високо, аж до стегон підняла сукню і приміряла панчохи. На якусь мить вона замилувалася своїми стрункими ніжками, щільно обтягненими блискучим бронзовим шовком, і з задоволенням погладила їх. її стегна просто чудові. Вона провела кінчиками пальців по шкірі, там, де кінчались панчохи. Марі-Те відчула, як все її тіло напружилося, а грудям стало лоскітно від дотику в’язаної кофточки. їй раптом спало на думку: мабуть, чоловікам теж приємно торкнутися рукою її тіла там, де вона його щойно пестила. Серце її сповнилось щасливим смутком і радістю, а щоки аж запашіли. Марі-Те напівзаплющила очі, боязко відганяючи хвилюючі думки. Голосний окрик примусив її схопитися на ноги, ЇЇ зелені очі спалахнули гнівом. Чарівну хвилину було порушено. — Гей, Марі-Те! — голосно покликав Жюль Грак внизу на сходах. — Ти все ще крутишся перед дзеркалом? Вона зітхнула і озвалася: — Зараз іду, а тобі що — терпець урвався? — Ні, але ворушись, давай швидше. Вранці він лишився у них і поснідав з доктором, а потім домовився піти з Марі-Те на прогулянку і зайти опісля в муніципальну бібліотеку. Жюль дивився, як вона обережно йде вниз дерев'яними сходами, цокаючи тонкими високими каблучками; помітивши, що він дивиться на її ноги, Марі-Те удала, ніби нічого не бачить. — Ну ось, я вже готова. В її голосі звучало хвилювання, коли вона, уникаючи погляду Жюля, промовила це. Він допоміг їй одягти хутряну шубку, і вони вийшли на вулицю. Жюль перший порушив мовчання: — Марі-Те, знаєш, я вже вирішив. — О! Цікаво. — Так, я хочу одверто поговорити з твоїм батьком і
