розповісти про твою приналежність до Опору, про те, що ми розраховуємо використати для своїх цілей його будинок… Він зупинив ЇЇ рухом руки. — Учора ввечері батько просив переконати тебе, що, виправдовуючи насильницькі дії французьких патріотів, ти помиляєшся… Мені стало соромно… Вона ущипливо додала: — Соромно за нього. — Ні, Марі-Те, соромно за нас. Ми не маємо права так робити. Марі-Те розсміялася. — Краще, звичайно, робити, як ти. Кілька кроків вони пройшли мовчки, а потім Марі-Те гірко запитала: — Отож для мене все скінчено, чи не так? — Ні, що ти, не в тім річ. Просто я хочу поговорити з твоїм батьком, посперечатися з ним, врешті переконати його. Ні, ти тепер наш товариш, ти лишаєшся з нами. Тільки треба, щоб… — Що?.. — Треба, щоб про це знав твій батько і… крім того, ми не можемо лишити у нього друкарню, не сказавши про неї і не спитавши його згоди. — А якщо він відмовиться? — Ми перенесемо її в інше місце. — Ну, а коли він викаже тебе? — Дурна. Жюль Грак з силою стиснув її руку і обурено глянув на неї. Вона знітилась, опустила очі і прошепотіла: — Вибач, мій батько — порядна й смілива людина, я знаю. Все ще тримаючи її попідруч, Жюль Грак тихо сказав: — Це не робить нам честі, Марі-Те, і не гідне нашої боротьби. Хай це звучить і пишномовно, але я переконаний, що всі наші помисли і дії в Опорі мусять бути благородними, Ми захищаємо нашу свободу, нашу гідність і… Він ніколи не любив гучних фраз і не завжди міг знайти потрібні слова. Особливо коли хвилювався. В таких випадках, щоб приховати свою ніяковість, він часто вдавався до якого-небудь гострого слівця, що не ображало нікого, за винятком, звичайно, дурнів. Марі-Те не дала йому закінчити. Вона взяла його обличчя в свої маленькі долоні і, ставши навшпиньки, невміло поцілувала в губи. Він відчув на щоці приємний дотик м'яких рукавичок і холодні трепетні дівочі вуста. Він правильно зрозумів значення цього поцілунку. Просто дівчина усвідомила, що рух Опору — це не авантюра, а справжня народна боротьба, і вона подякувала йому за дружнє пояснення. Все сталось якось несподівано і щиро. Поцілунок — то подяка, і все. Від щирого серця. А розгублений і здивований Жюль Грак намагався пригадати, що ж такого важливого він їй сказав, забуваючи, що в його устах звичайні слова звучали для неї як пророкування. Вони глянули одне на одного і посміхнулися. Несподівано вони відчули себе щасливими. Жюль Грак зрозумів, як подорослішала і змужніла Марі-Те за останній час. Вона поцілувала його ще раз, іще сердечніше. — Ми скажемо йому післязавтра, — просто мовила Марі-Те. Схвильований Жюль Грак взяв її руку і стиснув у своїх широких міцних долонях, долонях ковальчука. Він усвідомлював, що з певного часу характер його взаємин із Марі-Те змінився. Він кохав її. Своє збентеження Жюль спробував приховати за жартівливими словами. — Ну, що ж, нехай буде так, дівчинко, — вигукнув він, — післязавтра ввечері я стану напівпрокурором, напівадвокатом і, виголосивши вирок поглядам твого батька, із запалом захищатиму патріотичні вчинки його доньки. Вони весело розсміялися, і Жюль уже серйозно запитав: — А чому треба чекати так довго? — Тому що сьогодні його не буде вдома. — Вона завагалась. — Він поїде за продуктами. — На село? — Так, у напрямку Шад-Бофор. — Не соромся, Марі-Те, це цілком природно, адже кожен зараз викручується, як може. — Завтра ввечері він піде на прийом у міську оперу. Будуть усі вершки колабораціоністів і разом з ними ті, хто хоче виправдати свою присутність любов'ю до музики і поаплодувати Ріхарду Вагнеру. Помовчавши, Марі-Те гірко додала: — На тому тижні у нас з ним відбулась з цього приводу гостра суперечка. Я хотіла, щоб він відмовився від зустрічі. Він не наважився. Проте батька мучили докори сумління. Ми посварилися, і він вибіг з кімнати, гукнувши: «І все-таки я люблю Вагнера!». А ти кажеш про якесь виправдання. Врешті, що там говорити, він туди піде, і тобі не пощастить з ним зустрітися, хіба що прийдеш до нас вдень. — Ні, це неможливо. Отже, ми подискутуємо післязавтра. Знаєш, моє серце, приставши на твою пропозицію розмістити у вас, чи точніше, у твого батька, друкарню, я зробив добре діло. Ну, справді, хто може запідозріти, що у доктора Буча вдома розмістилося таке підприємство? Тільки дуже вже неприємно повідомляти його про такі речі. Щодо нього, то мені вже й так усе ясно. Важко боротися з слабохарактерним інтелігентом. На кафедральному соборі годинник важко вибив пів на першу.
— Я зібрав вас, панове, щоб повідомити ось про що: я довідався, хто здійснював замахи на наших офіцерів. Ганс фон Шульц зробив паузу, щоб подивитися, який ефект справило його повідомлення. У старовинній їдальні вілли, перетвореній на зал засідань, довкола великого столу сиділи майже всі офіцери гестапо. Вони нетерпляче чекали. Фон Шульц вів далі, — Виявилось, що це офіцер Радянської Армії на ім'я Сергій
