не розумію…
Той, хто не мав змоги бачити поле, все одно міг слідкувати за ходом зустрічі завдяки язику жижковського громадянина на прізвисько Гучномовець, який протягом останніх років дістається до стадіону трохи напідпитку і голосно оповіщає всіх про події на полі.
Гучномовець: “Кліцпера майстерно відпасовув м’яч Ме-дуні, але той повертає його назад. Чому граєш назад? Ворота “Славії” он там. Ага! Кліцпера знову подає Медуні, той проходить, слава-а-а гей, хлопці, дайте їм гарної прочуханки!”
Новак, захисник “Славії”, промазав, і самовідданий Планічка у відчайдушному стрибку ловить м’яч.
Еманів сусіда, бачачи стрімку атаку “Вікторки”, насунув котелок на очі і відвернувся. Його губи гарячково промовляли якесь заклинання. І лише коли лави жижковських уболівальників розчаровано зітхнули, він підняв очі і з полегшенням став обмахувати капелюхом спітніле обличчя.
Його очі заблищали, коли Юнек обвів Мікше і, як молодий фокстер’єр, помчав до воріт “Вікторії”. Миттю подав м’яч Пучеві, а той хитрим ударом послав м’яча під перекладину. М’яч, як кажуть спортивні коментатори, затріпб-тів у сітці.
Громовий вигук “гол!” вибухнув над Летною. Якась нянька в парку з переляку впустила пляшку з молоком. Пенсіонери нервово тіпали головами, і не один казав: “Не знаю, що там цікавого?”
Гладкий пан не міг заспокоїтися. Він підскакував, махав котелком і кричав “гол!” аж піна на губах виступила.
Еман спостерігав за череванем, і в ньому зростала ворожість. Його серце жижковського болільника і так було сповнене смутком, бо трй м’яч можна було взяти, зрештою суддя мав свистіти, бо Юнек був в офсайді, поза грою.
Він звернувся до товстуна:
- Послухайте-но, паничу, ви тут не на зборах! Дивіться на гру і не штовхайтесь!
- Це ви мені кажете?- озвався роздратовано черевань.- Я сам знаю, що можна, а чого не можна!
- Поводьтеся, як належить людині, що розуміється на спорті,- повчав Еман.
Товстун не відповів, бо дивився вибалушеними очима на поле і раптом загорлав:
- Плетіхо, ззаду!
- Не підказуйте, кажу вам! - сказав Еман похмуро.
- А ви мені скажіть,- заперечив товстун,- чому це вас непокоїть? Я заплатив так само, як і ви, і тому можу говорити, що хочу.
- Ще невідомо, чи ви платили,- відповів Еман трохи зухвало,- ті, що найбільше горлають, найчастіше не мають квитка. Саме вони! Знаємо.
