- Так, але що ти тоді розумів? Адже ти був отакеньким капшуком. Мов сьогодні пам’ятаю, як ми з мамою ходили щц матчі. Небіжчиця мати, бідолашна, бувало, казала, що лише на стадіоні вона відпочиває від тебе. Було, як побачиш гравців, що вибігають на поле, так рученятами запле-скаєш і закричиш: “Віктойка…” Так, так, золота наша мама…
Старий стримав сльозу і замислився.
Тишу порушив рин:
- Що вдієш? Ми цього не змінимо. Головне, щоб ми сьогодні виграли. “Славка” і “Вікторка” мають рівну кіль-
кість очок. Тепер на карту поставлено все: хто здобуде кубок - Летна чи Жижков. .
- Тільки Жижков! - фанатично заволав старий.- Запам’ятай, Жижков і ні в якому разі не Летна. Гарне діло було б, якби Летна взяла над нами гору!
- Ну, мене вже нетерплячка бере,- сказав син і подивився на годинника,- Вже пора.
- Ідеш?
- Як не піти?
Еман-молодший підвівся і натягнув кенку.
- Ну, чого стоїш?-поквапив його старий.- Іди і дивись, щоб ми виграли.
- Так…- сказав син.- А ви дасте мені на квиток? Еман-старший подивився спідлоба на сина і сказав
крижаним тоном:
- Ні.
- Послухайте, тату,- почав син благально.
- І не жди, що я платитиму за твої забавки. Май свої гроші. -
Та які ж це забавки? Ви ж знаєте, всі там будуть.
Анічогісінько! Коли треба працювати, ти тільки ба-ІІІКІНІІІІ. Сьогодні ти мав чергувати і підло втік. Такий з іі”г”п помічник!
11 у й гаразд,- мовив син трагічно.
Па футбол в мене грошей немає. Хто хоче розкошів, юіі повинен на них заробляти.
Иу й гаразд.
- Нічого не гаразд! Погано! Маю сина ледацюгу, який ни місті” того, щоб трудитися, як інші, огинається, а я поїш шчі надсаджуватися.
