Не знаю, що ви проти мене маєте. Та вже десь улаштуюсь. Не турбуйтеся.
Побачимо,- промовляв старий, наслДнюючи нитку,
и вже мовчу*
7
- Саме цього я й прошу,- бундючився Еман-молод- ший,- а то ви вже занадто говіркі.
- А ти мене не вчи! - казав старий з гідністю.
- А я не вчу,- відповідав молодий.
Обидва, батько й син, спали на одному вузькому ліжку, так що мусили лягати понматроському, з кулаками під головою. Часто виникали суперечки, кому лягати під стінку, бо там буйо тепліше. Під час сну вони змагалися за ковдру, яка була короткою, і вночі їм мерзли ноги. Згодом батько виборов собі право постійно спати біля стінй.
Відсутність жінки в домі призвела до того, що батько й син мусили самі виконувати всю домашню працю. Згодом домовилися працювати по черзі. Черговий мав прибрати, зварити сніданок і обід, помити посуд. Лише перед святами вони поралися удвох. Підперезавшись фартухами з мішко-* вини, вони шкребли підлогу, вимітали сміття, витирали пил з меблів, мили передпокій та сходи. Проте частенько Еман-молодший, якому не хотілося рано вставати, примушував батька чергувати за себе. Так сталося і сьогодні. Легковажний син покинув батька, полишивши на нього турботи про домашнє господарство.
- Отак,- похитував головою старий, з докором поглядаючи на двері, за якими зник Еманчмолодший,- отак син поводиться з батьком. І це називається пошана до батьків! Та не сподівайся, лобуряко, взяти наді мною верх. Начувайся! Як будеш отак збиткуватися наді мною, то мені терпець увірветься і я оженюся. Так, так. Якщо гадаєш, що за мене ніхто не піде, то дуже помиляєшся. Так, так. Я можу мати цілу хуру наречених. Тільки свисну! Ти мене не поважаєш, ну то й я тебе не цінуватиму. Тоді тобі перехочеться корчити з себе жениха, босяк нещасний. Якої заспіваєш, коли приведу тобі мачуху. Вона з тобою, бовдуре, не панькатиметься, як я. В неї ти не писнеш, така жінка не дозволить, щоб перед нею викаблучувалися.
Так, так… На інших подивишся - вони втіху мають від своїх дітей. А мені ніякої радості. Тільки й чую: “А що ж там цей ваш син?” А що мені до сина, панове? Я своє зробив, він вже досить дорослий, щоб самому мати розум. А втім, відчепіться, панове, влаштовуйте свої власні справи. Бо кожному своє. Я кажу вам те, що думаю. І чого це ви весь час до нього чіпляєтесь? Звісно, він би мав знайти місце, щоб батькові трохи допомогти. Але в усьому іншому це хороший хлопець, з судами ніколи не мав справи, жодних капостей не робив, тільки не треба було б йому з тими гультіпаками водитися, бо ще вскочить в яку-небудь халепу. Адже ж ви знаєте такі випадки.
А взагалі, я йому вичитаю сам, панове. Він мене слу- *ІИІ І аапжди ставиться з пошаною. Так воно є. Та хотів би и звати, куди це він сьогодні подався. Не скаже ані слова ¦подиві, мерзотник такий, наче батько нічого не вартий. Ну лпОро. Ніс ти мені, так і я тобі.
Засмучений такими роздумами, старий знову сів до шаги мої машини.
ЕМАН-СТАРШИЙ ВАРИТЬ ОБІД
