Старий прибирав у кімнаті. Ця процедура нб вимагала багато праці. Було то невеличке підвальне приміщення, де батько й син наступали один одному на п’яти. Тут стояв ііиаепький столик, на якому старий завжди сидів схрестивши ноги, як турок, і шив. Біля вікна стояла швейна машина. Майже чверть приміщення займала полиця з надщерб-інчіими тарілками та іншим посудом. На підвіконні скніла напорошена пеларгонія.
Смануель-старший підмів підлогу з ображеним виразом людини, яка виконує не свою роботу, поставив щітку в куток. .
- А тепер почнемо варити обід, бо де ж подінешся,- сказав собі: звик міркувати вголос.
- Значить, так. Передусім^ поставимо воду на м’ясо.- Стягнув з полиці залізну каструлю.
- Так. А тепер треба затопити. Ворушись!
Старий зібгав клапоть вечірньої газети, запхнув його до плити, наклав дров, підсипав вугілля.
- Добре, що не забув звечора наколоти трісок,-по-хналив сам себе,- твій укоханий синочок про це й не подуй а п.
- Гори, друже,- напутив він вогонь,- адже тяга добра, бо я сам учора трусив сажу.
Поставив біля ніг цеберко з водою і заходився чистити картоплю.
- Ну, картоплини,- звернувся до них похмуро,- за яким правом ви називаєтесь картоплинами? Горішки ви, ось хто, а я заплатив за вас по кроні за кіло. Чи ж це діло?
- Яку б підливу зробити? Найкраще з цибулі. А тепер натовчемо юшку, чи не так?
Він послухався себе і почав помішувати юшку, роздумливо наспівуючи пісню “Хлопці нежонаті, чом не оженились?”
- А той парубок і носа не показує. Авжеж, він мусить з товаришочками потеревенити. Так і виглядають його, щоб просвітив їх. Для чужих має купу розуму, а для власного батька нема. Така вона, солідарність. Але постривай… Я те твоє парубоцтво викоріню. Вже досить довго я дивлюсь на це крізь пальці.
Старий закінчив варити обід і сів на ящик біля плити, задумливо дивлячись на вогонь. Думав про те, що юшка надає снаги, але треба, щоб м’ясо добре проварилося, і як той час спливає… Глянув на годинник: “Паничеві пора б уже бути дома”,- сказав собі.
Саме в цей момент увійшов син.
ЯК
ЗАКІНЧИТЬСЯ МАТЧ?
Син сів за стіл з виразом, який свідчив, що взаємини між ним та батьком напружені, але він не поступиться. Батько також мовчав, похмуро дмухаючи на юшку. Тільки коли взялися до головної страви, батько не зміг притлумити почуття самовдоволення, яке проймає господиню, котра бачить, що зготовлена нею їжа смакує, і туга за визнанням призвела до порушення типгі.
