- Дозвольте, пане,- звернувся він галантно до товстуна,- я сам сплачу за обох, бо це я почав перший, а ви лише оборонялися.
- Я не можу піти на таке,- твердо відповів пан Начерадець,- бо бачу, що ви зараз тимчасово не в тому становищі і ваш капітал неліквідний.
Еман відповів у такому розумінні, що хай вже буде так, але хай пан Начерадець вважає його за свого боржника.
На тому й погодилися. Пан Начерадець сплатив штраф, після чого вони залишили поліцейський комісаріат.
СТАРШИЙ КЕЛЬНЕР, РОЖЕВИЙ І ЩАСЛИВИЙ
Смеркалося, коли вони спустилися з Летни і опинилися посеред гамірного міста. Людина, яка б спостерігала обох чоловіків, що вели жваву бесіду, напевно й гадки не мала б, що бачить перед собою недавніх запеклих ворогів. Теоретична розмова про причини занепаду чеського футбола настільки зблизила їх, що вони почували себе так, начебто разом ходили до школи.
Еман зайшов так далеко, що придушив у собі велико-жижковський патріотизм і спустився до того, що був ладен визнати за “Славією” хоч якісь там переваги. Пан Начерадець віддячив тим, що назвав “Вікторію” твердим горішком для летенської команди. Мовляв, він завжди цінував жижковських хлопців і вважав, що Ограда спокон віку постачала найкращий гравецький матеріал для інших клубів.
Пан Габаско гордовито підтвердив це, але сумно додав, що сьогодні соромно було дивитися на цих мазил, яким навіть Португалія може накласти. Були часи, коли з отією Португалією навіть дубль “Славоя” (Жижков) і розмовля-
ти б не став. На його думку, деградація футбола сталася через професіоналізм.
Пан Начерадець заперечував, кажучи, що за кожну працю треба платити. Нічого не візьмеш задарма, пан Габаско повинен це пам’ятати. А щодо тієї кризи, то хай пан Габаско дозволить сказати: криза була, криза й буде, він, як досвідчений комерсант, це знає. Проте треба дізнатися про рахунок зустрічі. З цією метою він дозволяє собі запросити пана Габаска до кав’ярні, де вони про все довідаються.
Еман відповів, що не має нічого проти такої* пропозиції. Коли вони увійшли, пан Начерадець одразу побачив старшого кельнера, рожевого і усміхненого, який звивався поміж столами, наче вугор.
- Ми виграли,- засяяв пан Начерадець, показуючи на кельнера,- бо коли б ми зазнали поразки, він сидів би в розпачі на кухні, і ніхто б його не докликався. Кожний офіціант - славіст. Це доведено наукою.
Еман відповів, що ще нічого невідомо, але коли сіли за_ стіл, до них прискочив кельнер і засокотав:
- Два-один. Чого зволите, панове?
-: Два-один на чию користь? - спитав Еман.
Кельнер співчутливо подивився на нього і з гідністю відповів:
