Еман-молодший знизав плечима.
- Ось воно, осьдечки!-заскреготав зубами батько.- Я так і думав! А я, стара шкапа, слухаю його теревені… Ну, гадаю, доросла людина, має свій хліб, отже мусить мати і свої переконання. А він, шалапут, не має служби і ще дозволяє собі повчати! Я тобі зараз цією праскою вріжу, ледацюго нещасний! За віщо тебе вигнали? Кажи, бо я тобі…
- Не здіймайте галасу, тату. Я зрозумів, що гумові плащі і готовий одяг - це не моє щастя.
- Не твоє щастя? Я тобі дам щастя! - лютував старий.- Ти ще будеш, шмаркачу, перебирати?
” А крім того, - додав Еманнмолодший, - я розійшовся з паном Начерадцем у переконаннях. Він славіст і хотів обернути мене в свою віру. А зась, сказав я собі. В мене ваш характер, тату. Своїх переконань я ніколи не зраджу!
Старий обурився:
- Які такі переконання ти можеш мати, злидню? Запам’ятай, що молода незаможна людина не повинна мати характеру. Це привілей багатих! Бідна людина повинна бути гнучкою і тримати свої думки при собі. Подивіться на людину з характером І У старого батька сидить на шиї, а переконання має, он як! Босяк ти і босяком залишишся!
Еман узяв кепку і сказав, що не збирається слухати лайливі слова на свою адресу.
Еман-старший гримнув йому навздогін:
- Або місце, або переконання! Але з самими переконаннями додому не повертайся, зрозумів?
ПРО СТРАШНОГО ПАНА ШЕФЕ ЛІНА
- Скрізь у мене самі конфлікти, - подумав Еман-мо- лодший, коли двері за ним зачинились. У думках перед ним постав образ пана Шефеліна. Хто такий? Це батько панночки Емільки і, крім неї, ще сина-школяра. Це чоловік з чорними понурими вусами і похмурих поглядів на життя. Виховуючи дітей,. він керувався простим, але дійовим принципом. На думку пана Шефеліна, у теперішніх дівчат у голові один вітер. Тому найкраще зняти пасок і вигнати їм з голови марні думки. Пан Шефелін не терпить, щоб його дочка щось затівала. Пані Шефелінова не згодна з ним. Ба навіть, здається, має чоловіка за старого блазня, який не розуміє, що дівки повинні гуляти поза домівкою, і якщо хочуть вийти заміж, мають зустрічатися з чоловіками; зрозуміло, легковажних учинків пані Шефелінова теж не терпить. Але ця дама дуже рідко має нагоду висловити думки вголос, бо пан Шефелін вважає, що дружину теж слід виховувати паском.
Вчора Еман^молодший проводжав панночку Емільку додому на Нуслі. Дівчина була замріяна, не кривлялася, не реготалася: знайомство виявилося серйозним. Дівчата з салону це визнали, і повага до Емільки зросла. Правда, вони казали, що Еман - хлопець не їхньої мрії, але Емільці він дуже підходить.
Еман завжди прощався з дівчиною на кордоні району Нуслі. Вона не дозволяла, щоб він супроводжував її аж до воріт, бо це, казала, дуже небезпечно. Але вчора вони забалакались, і схаменулися біля самого її дому.
Раптом із сутінків виринув страшний пан Шефелін. Побачивши свою дочку в товаристві молодика, він страшенно розгнівався і почав кричати на Емільку. Чи не пора вже йти додому? Чи не хоче вона дістати по шиї? Чи не хоче,
щоб тато навчив її, як тягатися з хлопцями? Після цього грізний батько звернувся з такими ж запитаннями до Ема-на. Чи не хоче він познайомитися якнайближче з паном Шефеліном? Чи не хоче він щезнути з обрію перше, ніж пан Шефелін переб’є йому руки і ноги?
