-• Ну то що? -накинувся він на Емана-молодшого.- Чого це ви тут сидите, коли маєте бути в крамниці?
- Ви мене маєте за якогось йолопа, якщо дозволяєте собі так жартувати зі мною? - відповів Еман.
Чому йолопа? Ні за кого я вас не маю. В крамниці повно людей, а ви тут сидите. Не треба так багато розмовляти і йдіть, я не люблю цього.
- Який ви лукавий, пане шефе, пошукати такого! Спочатку заявили, що моїх послуг не потребуєте і звільняєте мене для власного спокою, а тепер придурюєтесь, мовляв, чому я не в крамниці, ніби ви нічого не знаєте.
- Здається, ви маєте забагато гонору, що дозволяєте собі таке.
- Я собі взагалі нічого не дозволяю, ви самі припинили зі мною ділові стосунки, в мене тепер інші плани, і все.
Товстун змінив тон.
- Згляньтеся, пане Емане,- сказав він розчулено,- я зовсім хвора людина. Я жоната людина. Ви ще молоді, ви не знаєте, що значить бути в такому тяжкому стані. Моя дружина, адже ви її знаєте, Емане, порядна жінка, дуже порядна жінка, такої тепер не знайдете,- вона мені зовсім задурила голову, я тепер сам не свій, таке в мене життя, я вам кажу… Зробіть це заради мене і йдіть зі мною до крамниці, бо я з пані Начерадцовою не витримаю, адже ви знаєте, що вона може втнути, коли забере собі щось у голову, для мене це вже занадто, мене хочуть звести в могилу, ну, добре, згляньтеся на мене, я й без того не маю ніякої радості у світі, я скалічена людина…
І пан Начерадець важко засопів і витер чоло хусточкою.
Батько Еман вирішив, що треба втрутитися.
- Жонатий стан,-сказав він,-це важкий стан, я сам маю досвід. Але молодь не має уявлення про це. Хіба ось таке сонливе щось знає? Правда, і на нього також це чекає, не турбуйтеся. Згадає ще наші слова. Все їм здається не так. Та я гадаю, панове, що між вами не повинно бути непорозумінь, а навпаки, точна зіграність, бо мій син Еман не буде комизитися, і все буде, як раніше було.
- То як? - допитливо глянув на парубка товстун.
- Я завжди був слухняним сином свого батька,-мовив Еман-молодпшй.- Як він скаже, так і буде. Поважаю його сивину. Тому приймаю вашу пропозицію і вважаю, що конфлікт ліквідовано.
- Оце по-благородному,- задоволено сказав пан Начерадець, підводячись зі стільця.- А тепер у дорогу.
- Е ні,- гаряче заперечив Еман-старший,- я вас так не відпущу. Зварю кави, посидимо, вип’ємо, а потім кожний віде у своїх справах.
Я не можу залишити пані саму в крамниці,- наполягав на своєму товстун.
- То ж вона - жінка, сама упорається.
- Ви гадаєте,- зітхнув пан Начерадець і знову сів.- Воно і так нема чого робити. Криза і таке інше, що вам розказувати.
