- А ще?
- Що ще? “Адміра” грала красиво. Віденські хлопці досить технічні, це треба визнати. А як бігають - тільки глянути. А їхня гра головою - це просто поема. Нам треба багато вчитися у них. Вони заслужили принаймні на нічию.
- А що “Славія”? Що ви скажете про “Славію”? - домагався пан Начерадець.
Еман знизав плечима і промовчав.
- Я вас питаю,- підвищив голос шеф,- я вас питаю, що ви скажете про “Славію”, і ви мусите відповідати!
- “Славія”…-знехотя протягнув -Еман.- “Славія”… вона зрештою також… грала непогано.
- Ще б пак! - мовив суворо шеф.
- Могло бути гірше,- додав Еман.
Пан Начерадець змірив його грізним поглядом.
- Мені здається, що ви… ви знову дуже багато берете на себе… ви надто розпустили язика… в-и-и! Не дратуйте мене… щоб я не чув більше, ви-и-и!
- Не знаю, чого ви од мене хочете,- боронився Еман,*** самі хотіли, щоб я говорив, а тепер кажете, що в мене довгий язик… З вами дуже важко порозумітися.
- Ще раз питаю: як грала “Славія”? - підвищив голос пан Начерадець.
- Та я ж кажу,- застогнав Еман,- що грала прекрасно… показала розумну гру, науковий футбол… Це був її найкращий матч у сезоні, як за давніх часів… що ви хочете од мене!.. Знаю, що я од вас залежний, але ви не повинні так утискувати мене, тяжко хліб у вас заробляти…
- Годі!-зупинив його пан Начерадець.- Ви коли почнете, стільки набалакаєте, що аж голова болить… Сам знаю, що “Славія” грала добре, і не хочу більше про це чути, мені це однаково, я бачив кращі матчі, дайте мені спокій, ви вже мені в печінках сидите…
УРАГАН У НУСЛЯХ
Поки відбувалася ця знаменна зустріч, поки наша команда мірялася силами з віденськими супротивниками, в домі пана Шефеліна знялася буря, якої не пам’ятав жоден мешканець в Нуслях і далеко навкруги.
Ми дуже схвильовані і боїмося, що не зможемо залишитися об’єктивно спокійними, змальовуючи страшні події, що потрясли основи родинного вогнища пана Шефеліна. Привід для родинної трагедії дала пані Уголічкова. Ця вдова, в грудях якої палав невгасимий вогонь кохання, ця знехтувана пані Уголічкова шукала нагоди помститися роду Габасків за те, що пан Еман-старший затоптав ніжну билинку любові, яка проросла в її моложавому серці.
Вдова немало потрудилася, поки дістала адресу родини Шефелінів і вистежила пана Шефеліна саме тоді, коли цей страшний чоловік повертався з роботи додому.
