НА ГОРІ БОГДАЛЕЦЬ
Гадаємо, шановні читачки, що мало хто з вас хотів би того дня побувати в шкурі панни Емільки і її шановної матінки. Того дня, як розповідають нусельські історики, тремтіла земля, могили розкривалися і скелі на горі Богда-ледь лускалися. Пан Шефелін був величний і страшний в своєму гніві. Люди збігалися до будинку, де шибки у вікнах деренчали так, ніби по горбистій бруківці їхав паровоз, Двері відчинялися, усюди на балкони повиходили люди, і численні вуха з насолодою прислухалися до гармидеру.
Пан Шефелін учинив суворий допит дружині і заблудлій дочці. Слідство виявило несподівані і, додамо, прикрі факти. З’ясувалося, що справжній стан речей набагато гірший, ніж можна було судити з інформації тієї удови, що саме… що здається… їй-богу, не знаємо, як би це сказати… ми б охоче це якось делікатно обминули…
Емілька на перехресному допиті зізналася, гірко плачучи, що ц е було, так, уже три місяці, як це сталося..”
Пан Шефелін витріщив очі і упав на стілець. Пані Шефелінова зомліла. Вона відчула, що підлога під її ногами похилилася, наче палуба корабля в неспокійному морі. За-блудла Емілька скористалася із замішання і втекла.
Хвилину панувала тиша. Потім пан Шефелін устав і інстинктивно почав одстібувати пасок.
Дружина заступила йому дорогу.
Куди ти йдеш?- спитала вона,
- Я її уб’ю,- заявив пан Шефелін,- я її… ну, зачекай… а з тобою я ще порахуюсь. Ти винувата, бо все підтакувала їй. Але я вам таке встругну, що пам’ятатимете довіку. Я вам покажу) як ганьбити Шефелінів рід.
- Нічого не покажеш,- твердо відповіла дружина,-* нічого нам не зробиш. А з цією дівкою я справлюся сама. Я її тобі не видам, тому що ти мені її скалічиш, бо ти ж наче той дикий бик.
- Жінко!-заревів пан Шефелін розлючено.-Як ти смієш?
У серці пані Шефелінової пробудилася відвага. Вона вирішила повстати проти чоловіка і повести з ним боротьбу аж до переможного кінця.
Взявши руки в боки, спитала рішуче:
- То хто це ганьбить твій рід?
Чоловік подивився на неї налитими кров’ю очима і засичав:
- Вона ще… ця жінка зухвала… насмілюється… вона також ллє грязюку на мою сиву голову!
- Подивіться на нього,- глумливо промовила хоробра жінка,-ми ллємо грязюку на його сиву голову…
- Послухай,- гримнула вона.- Скажи мені, коли народилася Емілька?
Пан Шефелін опустив руки.
