Після великого вступу, в якому вона пояснила, хто вона така і як потрапила до Нуслів, пані Уголічкова перейшла до обвинувального акту, який мав пробудити в закоснілому панові Шефеліні кровожерливий гнів.
Удова заявила, що хоч вона до цього не має відношення, що вона стороння особа, але хай пан Шефелін не дивується, такий у неї характер, що вона не може байдуже дивитися на такі речі, це справа серйозна, тепер молоді люди такі легковажні.
Пан Шефелін перервав балакучу жінку коротким запитанням, мовляв, що сталося.
Пані Уголічкова висловила сподівання, що пан Шефелін зараз здивується, ще й як! Але хай зачекає, вона розповість усе по порядку…
Пан Шефелін почав лаятися, щоб вона не розводила теревені, а краще виклала все, що знає.
Вдова не знає, як би це обережно панові Шефеліну пояснити, бо це справа серйозна. Вдова не хоче до цього втручатися, вдова знає своє, а чужі справи її не обходять…
Пан Шефелін коротко порадив: “Ближче до діла!” І додав, що з удови лізуть слова, наче вовна з ковдри.
Пані Уголічкова натякнула, що тепер, після війни, коли панують легкі звичаї, молоді люди сходяться, батьки про це не знають, спочатку обмінюються думками, ходять у кіно, милуються природою і всі ці речі, яких за наших часів не було, а потім з цього виходить…
Пан Шефелін попередив, щоб вона не висловлювала загальних міркувань, а сказала прямо, чого хоче.
Тоді вдова нарешті зважилася натякнути, що йдеться про панну Емільку і молодого пана Габаска, який, до речі, не вартий такої дівчини. Виклавши все це, вона згорнула руки і попросила:
- Тільки не лайте її. Не кривдіть цю молоду заблудлу душу! Я навіть не змогла б спокійно вмерти після цього.
У відповідь на це пан Шефелін назвав вдову відьмою, бридкою паскудою, пліткаркою, старою бабою, яка тільки й
живиться кавою та перетиранням на зубах своїх ближніх, що вона повинна взяти біблію І молитися, замість того, щоб сіяти чвари в родинах. Потім порадив їй забиратися швидше геть, поки він чим-небудь не потягнув її.
Вдова послухалася поради і помчала по нусельських сходах з такою швидкістю, що вже не чула дикого крику пана Шефеліна, котрий, використавши запас своїх зворотів, порівняв нарешті вдову з рогатою свинею і шлюхою, в семи грязюках викачаною.
Після цього він повернувся на підборах і влетів додому, наче п’яний кавалерійський офіцер на коні до крамниці 8 фарфоровим посудом.
…І СКЕЛІ
ЛУСКАЛИСЯ
