Еман почухав потилицю.
- А нехай йому чорт, таке діло,- розважив він душу,- оце новина. Так, цього можна було сподіватися. Так воно, мабуть, і є. Панночка Емілька мені вже про щось таке натякала. Я гадав, що це солодка таємниця лише між нами, а*ви тим часом кричите про це на весь будинок. Воно, правда, нічого приховати не можна, це вірно.
В панові Шефеліні заклекотіла жовч. Він відчув, що йому не вистачає слів. Стояв, наче статуя святого Яна на мосту, і хапав повітря.
- Ну, коли вже так обернулось,- вів далі пан Габаско-молодший,- то треба дати цьому лад.
- А який ви хочете дати цьому лад?-захрипів пан Шефелін.
- Я хотів би назвати вас тестем,- сказав Еман м’яко,- бо ви мені так подобаєтесь. Ви такий тихий, такий розважливий, вмієте все добре подати, тихенько і мирно, без галасу. Ви - тесть, про якого я завжди мріяв. Що ви на це скажете, старий?
Пан Шефелін онімів* Слово взяв батько Габаско,
- Оце діло, хлопче,- похвалив він сина,- так мені подобається. Бажаю тобі багато щастя. Шкода, що матінка небіжчиця…
Еман-старший змахнув сльозу з очей.
Пан Шефелін нарешті здобув дар слова.
- Так, це вже щось інше,- сказав він вдоволено,- так воно й мало бути. Ото жінка дивуватиметься, коли я їй розповім, що все пішло, як по маслу. Навіть по зубах нікому не дав. Я радий, що все вийшло по-хорошому.
- Я також радий,- додав Еман-старший,- а коли весілля?
- Ось надійде “мертвий сезон”,- сказав син,- роботи стане менше, то й дамо цьому порядок. Гадаю, за три-чо- тири тижні.
Він ласкаво поглянув на обох старих і сказав:
- Ну, прощавайте, я мушу бігти. Весь час у мене якісь справи* Ми добре побалакали, і я гадаю, пане тесть, що ви будете у нас частим гостем. А я пішов, молоді люди, бувайте здорові!
З цими словами Еман-молодший вийшов,
…А ПАН ГАБАСКО ПОСИЛАЄ ПО ПИВО
Пан Шефелін сказав, що також мусить іти, бо й так затримався, але Еман-старший ухопив його за плечі і посадовив на стілець, примовляючи:
- Що ви! Так не годиться, пане Шефеліне, коли вже ми познайомились!
- Та й правда,- згодився гість,- хвилинку можна посидіти.
