- Еге ж, тоді справи кепські. Тоді ти мусиш іти зараз же, щоб тобі не було скандалу.
З цими словами пан Габаско підштовхував пана Шефеліна до дверей.
- То ти такий?- раптом образився пан ІПефелін.- Я тобі набрид, що ти мене виганяєш?
- Та що ти, що ти!-гаряче заперечив Еман-старший.— Залишайся у нас на ніч, якось улаштуємося.
- То я тобі не набрид?- суворо допитувався пан Шефелін.
- Я тобі зараз доведу, що ти помиляєшся… За… зачекай! Куди йдеш?
- Нічого, я вже мушу йти. Мій вагон жде внизу.
Пан ІПефелін, хитаючись, вийшов на вулицю. Пан Габаско проводив його аж до трамвайної зупинки і допоміг йому з певними труднощами залізти у вагон.
Зусилля пана Габаска увінчалися успіхом. Пан ІПефелін від’їхав, супроводжуваний оваціями Емана-старшого, які охоче підтримали люди, що зібралися на зупинці.
ДОРОГА З ЖИЖКОВА ДО НУСЛІВ
Давно відомо, що пасажири в трамваях завжди перебувають у стані якоїсь офіційної роздратованості. Вони заглиблюються у читання газет, щоб не дивитися на обличчя інших пасажирів. Той, хто не читає газети, розбирає по складах рекламні написи, а хто не зайнятий і тим, той готується напуститися на свого сусіда за якусь вигадану образу і викликати сварку, яка починається питанням: “А ще інтелігент називається?”
Та поява пана Шефеліна немов чудом розвіяла всі непривітні почуття. У пасажирів проясніли обличчя, коли вони побачили пана у розквіті сил, з якого бризкав надлишок життєвої енергії.
Пан Шефелін весело вдивлявся в одне обличчя за іншим, намірюючись розпочати бесіду.
- То як вам пробити квиток, громадянине?-спитав кондуктор збудженого пана.- Ви їдете прямо чи з пересадкою?
- Як хочете, приятелю!-сказав пан Шефелін.-Я в цьому покладаюся на вас. Я з усім згодний. Будь ласка!
- Куди ж ви їдете, пане шефе?
- Додому, друже, до нашої мами, вона вже чекає, крихітка золота!
- А де вона, ваша мама, пане раднику?
- В Нуслях, авжеж в Нуслях, звісно!
Він посунув капелюха на потилицю, переможно оглянувся навкруги і раптом почав школярським тоном:
