- Татку,- скрикнула Емілька і кинулася йому в обійми.
‘ - Ну, ну,- бурмотів пан Шефелін і ласкаво куйовдив
її волосся,- нічого, нічого, ніякого плачу не хочу чути.
Тітка опам’яталася.
- Ну, так! - зітхнула вона.- Ну, слава тобі господи! Я знала, Шефеліне, що ти молодець! Я казала Емільці: “Не роби дурниць, дівко, татко справедливий”… Ну, ну, коли так, ти добре зробив, Шефеліне, я тобі вік буду за це вдячна.
Настали загальні веселощі, в яких не взяв участі лише панич Шефелін. Він сердито мимрив:
- То це й усе?
- Що тобі не подобається, шибенику?- накинулася на нього тітка.
- Пообіцяли добре відшмагати, а тепер панькаєтеся з нею! - скаржився добросердий хлопчик.
Мати дала синові стусана в спину. Татко звелів забиратися геть, бо вкоротить йому вуха.
- Так завжди,- ремствував хлопець.- Коли я дістав одиницю з математики, то мені так перепало, що не міг і сісти! А жінку захищаєте! Кожний з нею лижеться!
У дверях хлопець додав:
- Коли б я таке зробив, як Емілька, ви б мене на порох стерли…
Він спритно ухилився від старого черевика, що летів йому у голову, і вислизнув геть.
- Капосник,- розважила панна тітка,- цей росте для шибениці!
- Піде до ремесла!- сказав пан Шефелін.- Ніякого навчання, я йому покажу! Негідник починає нахабніти!
ДУМКИ
ПАНА НАЧЕРАДЦЯ ПРО ШЛЮБ
- Як справи?- привітав пан Начерадець Емана.
Молодий чоловік мовчки сів на прилавок.
- Хіба тут сидять, милостивий пане?-розсердився гладкий шеф.- Що ви тут забули? Чому ви не внизу?
Еман махав ногами і мовчав. к
