трав і засцяних алкашами під'їздів? Мат, байдужість, втому батьків, з яких державний монстр висмоктував усі життєдайні соки на заводах і фабриках. Батьків, які й самі недолюбили, недодивилися, недочули, недосміялися... І все з приставкою «недо».
Треба буде записати у своєму щоденнику, що з дослідження жлобства може вийти гарний культурологічний проект,
і, аби не згубити думку, швиденько дістаю записничок і занотовую: «Проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм». Інтерв'ю з письменниками, художниками, культурологами, мистецтвознавцями. Пошук робіт - картин, фотографій, текстів, що відбивають цю тему. Жлобство - абсолютно українська автентична тема. Мешканці села в урбанізованих умовах. Відірваність від коріння робить людину манкуртом. Треба не боятися говорити правду про себе й не намагатися втекти від реальності. В цьому наша правда й сила. Якщо ідентифікувати, окреслити й матеріалізувати жлобство, то з ним можна буде боротися. Жлоб - людино-тварина, що живе інстинктами. Жлоби - політики, митці, сильні світу цього. Жлобство у моді, мистецтві, кінематографі. Наукове визначення «жлобства». Створення всесвітньої енциклопедії жлобства. Створення сувенірної продукції. Найкращий сувенір з України - фігурка жлоба з дерев'яною мордою. Жлоборесторани, жлоботелі, жлобому-зика, жлобоодяг. Створення цілого напрямку «жлоб-арт».
Популяризація його в світі як дійсно автентичного українського мистецтва».
Записавши це, я ховаю нотатник і видобуваю звідти часопис «Четвер». Та раптом поруч зі мною, як написав був Булга- ков, буквально з повітря сплелася вертлява дівчина з тонким мікрофоном у руках.
- Радіо «Німецька хвиля», - проказує вона з німецьким акцентом, - ми робимо репортаж про культуру громадської поведінки у сучасному Києві. Скажіть, будь ласка, як ви ставитеся до того, що ваші співвітчизники смітять на вулицях?
- Добре ставлюся! - відказую я суворо. - Це наша ментальна ознака й гордість! Ми - жлоби! І жлобство - то наше все! Можна, звичайно, сперечатися з цього питання. Безумовно, в країні є люди інтелігентні, виховані, але переважна більшість - жлоби. Варто проїхатися електричкою по країні, аби побачити, що Україна - це суцільне звалище відходів. Велика помийна яма. Анус людства. Жопа світу. А краще сказати -«піхва світу», зважаючи на те, як зараз в усьому світі затребувані наші повії. Звісно, можна закривати на це очі й відвертати ніс, удаючи з себе Європу. І хоч географічно ми Європа, але культурно й ментально - абсолютно варварська країна. Слов'яни ми чи, розумієте, - хулігани! Звичай є у нас такий -плювати попід ноги, щоб стелилися дороги!
- Хр-р-р-р, тьху! - я смачно плюю собі під ноги. - Постчор-нобильський синдром, радіаційний гайморит. Радіоактивні частини на клітинному рівні руйнують слизові оболонки, у результаті чого утворюється нагноєне, смердюче мокротиння, і з рота може виділятися неприємний запах. Ха-а-а-а, чуєте... - це я просто видихнув в обличчя журналістці, яка аж сахнулася від мене. - Правда, неприємно? Нічого, звикайте! Незабаром разом лаштуватимемо спільну загальноєвропейську хату. Адже Україні є чим пишатися - найбільшим у світі скупченням жлобства, проституції та корупції у вищих політичних колах. А іще ми перші в Європі з розповсюдження СНІДу і важких форм сухот! Ні, можливо, з тими всіма проблемами стикається і Європа. Але, повірте, щодо жлобства й проституції, то цього добра у нас найбільше в світі. Незабаром жлобство, проституція та корупція стануть нашою візитівкою в світі! Отже, ласкаво просимо до України - країни жлобів, народних депутатів і повій (що, зрештою, одне й те саме).
Але яке то щастя, що я людина стримана й обережна і не роблю одразу того, що спадає на думку. От і тепер я не проголосив отой наглий «спіч» у журналістський мікрофон, а набрав повні легені повітря, з шумом видихнув і на питання «Як я ставлюся до того, що мої співвітчизники смітять на вулицях?» пробелькотів кволе і невиразне: «Погано ставлюся. Засуджую!». Одним словом, лажанув свій вимираючий, бідний і без того затурканий народ перед ситою й самовдоволеною німецькою аудиторією.
