Але головним героєм усього цього меблевого царства був довжелезний (метрів із десять) стіл, за яким вміщалося до тридцяти осіб. Зазвичай, під час читань усі меблі ховали в кутку за ширмами, а стіл виставляли по центру зали разом зі стільцями й лавами. А що читали ми сьогодні не «щось-бодай-либонь», а самого гоголівського «Ревізора», то й артисти сиділи за столом щільненько, бо в самого Миколи Васильовича дійових осіб до тридцяти, а тут ще на деякі ролі по два артисти призначено... І два помічники режисера, і головний сценограф, і балетмейстер, і завмуз, і завліт, і завпост, то й виходить, що у залі зібралося народу з півсотні (ледь не половина трупи), тому нам
з Дімою Марченком місць за столом не вистачило, і ми всілися на лаві під вікном, але оскільки Діму було призначено на роль самого Хлєстакова, то через якусь мить помічник режисера запропонував йому своє місце за столом, а сам перебрався до мене на лаву.
- Кого ти граєш? - спитав у мене пошепки, хоча головного режисера в залі ще не було.
- Слугу трактирного...
- Знову епізод?
- А то, хіба не знаєш, як Зарізович мене «любить».
На цьому наш нетривкий діалог закінчився. Помічник режисера поринув у свіже число автомобільного журналу, а я в розглядання колег, які щось собі гомоніли, сміялися, перешіптувалися.
Ось, приміром, на чільному місці за столом наш метр Іван Васильович Гуров - мій педагог і керівник акторського курсу, завдяки якому я й потрапив до театру.
«Доброго дня, Іване Васильовичу», - вітаюся я з ним чемним уклоном голови.
У «Ревізорі» він разом з Станіславом Страхаєвим грає Городничого. Але оскільки Страхаєв із Аллою Кабановою (яка грає у першому складі дружину городничого Анну Андріївну) сьогодні на гастролях у Черкасах, то він, скоріше за все, й буде читати роль. Іван Васильович такий собі міцний чолов'яга років за шістдесят з сивою борідкою-еспаньолкою, народний артист СРСР (грав у свій час Леніна), колись дуже любив хильнути чарку, але тепер уже довгий час у зав'язці.
Поруч із Гуровим сидить відома на весь колишній Радянський Союз актриса божественної краси Мар'яна Заболотна, що разом із Кабановою у другому складі грає дружину городничого. Щоправда, зараз краса її вже зів'яла, бо артистка на відміну від Івана Васильовича побухує, а тому має набряклі мішки під очима й носить темні окуляри, проте, незважаючи на це докорінне протиріччя, обидва актори мають спільну тему для розмови:
- Іванчику, які у мене в цьому році томати уродили... О! - показує обома руками Заболотна розмір томатів, які в її інтерпретації, скоріше, претендують на розмір голови собаки породи мастіно-неаполітано. -1 все завдяки машині гною, яку я завезла з весни і під кожен кущик порозкидала.
- Еге ж, з гноєм тобі поталанило, - знизує плечима Гу-ров. - А от я не встиг завезти, і в мене в цьому році городина ніяка. Ти скільки за машину платила?
- Даром дали! - махає рукою народна артистка. - Ти уяви, у мене дача поруч з донькою голови місцевого колгоспу. Як він дізнався, що я поруч з його донькою дачу будую, то він мені й сантехніку майже задарма зробив, і з цеглою допоміг... Класний дядька, всі мої фільми бачив, то що для нього та машина гною?
