навколо себе сірі прем'єри та сірих «прем'єрів».
Тут треба зауважити, що театр - найбрехливіша професія на землі, а тому має на своїх адептів безсумнівний вплив. Особистість роздвоюється, потроюється, шестериться й семерить-ся, і ти вже не знаєш, де людина театру справжня, а де вона бреше, але й вона сама не знає. Здається, щось подібне трапилося і з Зарізовичем. Загравшись у мудрого гуру, він і сам повірив, що він не звичайний посередній режисер, а дійсно мудрий гуру, чому останнім часом сприяв почет, який з усіх зусиль «грав короля», що суворо супив брови, совав плечима вгору-вниз, втягуючи голову, наче гриф, крутив перед собою руками, лускав пальцями й виставляв уперед щелепу, що без сміху за всіма цими кривляннями було годі спостерігати. Найкраще у театрі перемавповували Зарізовича Владік Задунайський і Женя Прапорний, проте обидва стояли в черзі на звільнення. От і сьогодні він нам довго проказував різні мудрі слова, за якими стояла банальна неоковирна театральна реальність. Так і хотілося, так і підмивало, і, думаю, не тільки мене, а й багатьох моїх колег крикнути, як той хлопчик з казки Андерсена: «А король - голий!». Але всі мовчали, тримаючи свої дулі у кишенях.
А ще Зарізович був «знаменитий» у всьому театральному світі своєю так званою «Системою», над якою всі теж позаочі сміялися й глузували, хоча це дійсно було б смішно, якби не було так сумно.
Система Зарізовича складалася з кількох банальних штампів. У який би спосіб, як би натхненно не творили артисти свої ролі в репетиційний період, у підсумку кращими артистами ставали ті, хто у повній мірі міг відтворити на сцені ті штампи.
Штамп перший: граючи драматичну подію, актор мовби отримує у груди потужний удар колодою і, відсахнувшись назад, затамовує подих, до горла підступає клубок, від болю та образи хочеться кричати, але артист бере себе в руки, стає сильним, стискає кулачки і крізь зуби сухо і вольово вимовляє текст ролі.
ТТТтамтт другий: граючи радісну подію, актор так само мовби отримує в груди удар колодою і, відсахнувшись назад, затамовує подих. До горла підступає крик радості, але артист опановує себе й від щастя, яке його роздирає, тричі перекручується довкола себе, потім біжить на авансцену, різко зупиняється, сухо і вольово проказує в зал текст, потім знову тричі перекручується довкола себе і вже викрикує той самий текст через щастя, яке розпирає його.
Штамп третій: уся акторська роль - це співвідношення темпів і ритмів, чергування радісних і драматичних подій, у перервах між якими актор мусить вести легкий невимушений діалог. Невимушеність діалогу досягається щоденними багатогодинними репетиціями.
Саме в цих щоденних багатогодинних репетиціях і полягала основа «Системи Зарізовича». Вистави, які він ставив, репетирувалися роками, актори старіли на тих репетиціях, вмирали, народжували дітей і знову поверталися на репетиції, які тривали й тривали, щоб у підсумку усі артисти, «отримавши у груди чи потилицю потужний удар колодою», мов зайці у цирку, грали свої ролі сухо і вольово або як заведені перекручувалися по кілька разів від радості, демонструючи беззавітну відданість своєму «геніальному шефу».
Сьогоднішня «вступна» промова Зарізовича тривала щонайменше півгодини і закінчилася цитатою Станіславського: «Ви шукаєте храм? Ви його не знайдете ніколи! Якщо хочете храму в мистецтві, шукайте його передусім в собі». По цих цілком благородних і піднесених словах він представив трупі свою коханку-режисерку, і чимало носів поморщилося від невідповідності високих слів тим вчинкам, які в дійсності робив Зарізович.
У цьому місці Боря Маргуліс зааплодував. Його оплески підтримало кілька блазнів з почту художнього керівника, але загальна маса акторів повелася із обережністю і не аплодувала. Молодість коханки головного режисера, нахабність, з якою він насаджував її трупі, фахова відповідність (чортзна-що вона там закінчувала?), вибір дуже серйозного матеріалу -«Ревізор» Гоголя - багато факторів сприяло тому, що напруга у залі забриніла мовчазною тишею.
