- Перед тим, як розпочати роздачу ролей і читання п'єси, я хочу розповісти одну історію, яка трапилася зі мною в дитинстві, - тихо заговорила режисерка, так само, як і її гуру-коханець, злегка втягуючи голову в плечі й дивлячись кудись униз. Такий ефект свідомого, чи несвідомого мавпування манер та кривлянь Зарізовича спостерігався майже в усіх, хто тривалий час мав із ним справу. - Коли я була маленька, ми кожного літа знімали дачу в Конча-Заспі...
- О! А де саме? - зненацька чи то кепкуючи, чи то цілком серйозно спитав Гуров, на що режисерка майже гнівно повела бровою й досить нахабно відрізала:
- Не важливо!
Гуров, здається, образився за таку нахабність і подивився на Зарізовича, але той усім видом своїм ігнорував метра й удавано уважно дивився на Обаринську, яка тим часом продовжувала:
- Так от, наша дача стояла на самісінькій кручі, а з кручі збігала стежка й вилася великими запашними луками до самої ріки. Одного вечора ми прийшли туди купатися й побачили біля річки рожевого лелеку. Диво! Абсолютно рожевий лелека! Ми підійшли ближче, але птах від нас не втікав. Коли ж ми зовсім наблизились до нього, батько сказав: «Так це ж фламінго!». І справді, це був фламінго.
- Фантастика! - з підлабузницьким захватом мовила Заболотна, поглянувши на Гурова, але той, відкопиливши губу, дивився кудись повз неї.
- Він був ручним, - вела далі коханка режисера, а серед народу вже починали гуляти неоднозначні перезиркування, бо до чого тут фламінго й ці романтичні спогади? - Він був абсолютно ручним, бо, можливо, втік з зоопарку. Із вдячністю приймав їжу, яку йому приносили ми та наші сусіди, але нікому не дозволяв до себе торкнутися. Він, здається, відчував свою винятковість і знав про те, що світ без нього сірий і нецікавий, і те, що він один для всіх і всі для нього. Кожного ранку я прокидалася і бігла між сосен до хвіртки, а потім лукою, щоб подивитися, чи він не відлетів? З його присутністю моє дитяче життя сповнювалося якоїсь невловимої радості й чистоти... А одного ранку я його не побачила. Прибігла й всім розповіла, що фламінго відлетів. Батько весь час казав, що він має полетіти в далекі теплі краї. Але трапилося інше. Того ж дня ми знову пішли на річку купатися, а після купання я пішла прогулятися уздовж тих місць, де зазвичай гуляв фламінго. Він лежав трохи осторонь зі скрученою головою...
- Боже, який жах! - сплеснула руками Заболотна. - Хто ж убив його підступно?
- Місцеві хлопці з Козина. Я потім бачила його пір'я у них на мопедах. Я плакала і випрошувала у них те пір'я, щоб хоч якась пам'ять залишилась. А потім і воно розгубилося... Лишився міф. Міф про прекрасне, якому зламали шию... Так це я до чого? До того, що зараз ми маємо перед собою прекрасного фламінго у вигляді гоголівського «Ревізора», якому ми можемо зламати шию, а можемо випустити у небо рожевим птахом!
У цю мить на очах у коханки головного режисера з'явилися сльози. Вона дивилася кудись вдалечінь, Гуров, закусивши губу, неоднозначно кивав головою, Заболотна цокала язиком, переважна більшість артистів перезиралася, шукаючи німої відповіді на питання «що то було?» і «як не це реагувати?» Зрештою, сам Зарізович розрядив цю невизначеність фразою:
- Ну, Ларисо Михайлівно, давайте підписуйте ролі!
По тих словах акторський вулик пожвавів, зарухався, заходився ґелґотіти, і Обаринська, підписавши перший стос паперів, який під руку поклав їй Боря Маргуліс, вручила Гурову зі словами:
- Сподіваюся на гарну і плідну співпрацю!
