- Ой, я тебе прошу, - перебив жінку чоловічий голос, -тільки давай не будемо розпускати нюні стосовно катарсисів і благої мети. Адже подивись на театр зсередини... Взяти хоча б наш театр, адже це справжня клоака...
Сергій Петрович штовхнув двері й зайшов до кімнати, де в клубах сизого тютюнового диму чаювали двоє молодих людей - заступник головного художника театру Олексій Гон-чаров та помічник режисера Надійка... прізвища її він не пам'ятав. Надійка працювала в театрі вже років п'ять, а малого Альошку він знав із дитинства, бо Костянтин Гончаров - видатний український сценограф був його близьким другом.
- О, здрастуйте, Сергію Петровичу! - обоє молодих людей глянули на нього знизу вгору, бо сиділи у низьких, продавлених кріслах біля чайного столика.
- Та що ж це робиться, - сходу гримнув старий.
- А що трапилося? - налякано запитала Надійка.
- Ну, по-перше, я хотів запитати, що це за ідіотський турнікет з'явився унизу?
- Це розпорядження Ігоря Юрійовича, - защебетала Надійка, - на його думку, багато зайвих людей нишпорять театром... Вже тижні зо два, як усім видали перепустки. А вам що - не видавали?
У цьому місці Надійка осіклася й похапцем, наче трохи налякано, зиркнула на Олексія. Вся подальша скандальна бесіда старого артиста із заступником головного художника проходила перед її очима мовби за склом, бо вона згадала одну страшну річ. Точніше, згадала про страшну річ, яку вона забула зробити. Живіт у неї скрутило від спазму, а спиною побігли мурашки.
Ну, так! Ще два тижні тому художній керівник викликав її до себе в кабінет і показав наказ за підписом Міністра культури, в якому чорним по білому було написано, що всіх працівників пенсійного віку, які мали дублерів на свої ролі, у примусовому порядку слід позбавити цих ролей і перевести на разову форму оплати в цілях економії бюджетних коштів.
- От вам список усіх, хто потрапляє під це розпорядження, - Надійка прекрасно пам'ятає, як художній керівник простягнув їй папірець із прізвищами, - там є один артист, у якого лишилася в театрі одна роль і та з дублером, це Протасов Сергій Петрович. Так я думаю, що ви сповістіть усіх наших пенсіонерів якось ніжно, що ми переводимо їх на разові, а Протасова якось окремо і дуже обережно повідомте, що він в театрі, як би це сказати, вистави грати не буде. Бік, розумієте, поважний, вже за вісімдесят... Ні, ми влаштуємо йому пишні проводи і все таке... Але ну що поробиш, наказ міністерства...
І Надійка все зробила, як він сказав. Пройшлася по списку, відклавши Протасова трохи на потім, щоб зібратися з думками. .. але закрутилася, забула, як зазвичай буває...
- Я знаю, куди ви позабирали всі антикварні меблі, - тим часом гримав Сергій Петрович на Олексія, - я знаю, що цей Зарізович приторговує антикваріатом! Мені артисти розповідали...
- Та я тут при чому? - відбріхувався Олексій, як міг. -Звертайтеся до дирекції. Це їхній наказ...
- Послухайте, Сергію Петровичу, - вийшовши з глибокої коми, втрутилася у розмову Надійка, - ви йдіть собі спокійно в гримерку, готуйтеся, будь ласочка, до вистави, а я зараз усе з'ясую і до вас підійду. Добре?
- Би з'ясуйте, з'ясуйте! - не вгамовувався Сергій Петрович. - І підійдіть до мене! І повідомте мені, що коїться в моєму
