рідному театрі!
- Так, так, обов'язково це зроблю. Ви йдіть, йдіть, я до вас обов'язково повернуся. - Отак ніжно приговорюючи, вона розвернула його до дверей і провела у коридор. А коли двері за Протасовим зачинилися, Надійка, прикривши рот рукою, рвучко повернулася до Олексія і зробила страшне обличчя. -Біда! Треба рятувати ситуацію!
З цими словами вона кинулася до столу, відкрила реєстраційну книгу й швидко почала в ній щось переписувати.
- Що ти робиш?
- Ти розумієш, Протасов сьогодні не мав грати виставу. Сьогодні його роль грає Кучер, а... - махнула вона рукою, - довго розповідати. Яка година? За десять шоста! Може, встигну...
Ухопивши книгу, Надійка стрімголов вискочила з реж-управління і кинулася до службового входу.
- Слухайте, Наталю Сергіївно, - різко кинулася вона до вахтерки, - тут яка ситуація... Якщо прийде Кучер, ви його знаєте, такий середнього віку актор...
- Так він вже прийшов...
- Коли?
- Та от пару хвилин тому із молодиком таким білявим, не пам'ятаю його прізвища - Лютий чи що... Ще й спитав: а чому книга для розписів прибуття на виставу ще не лежить?
- От... - і Надійка, хоча їй це було не властиво, брутально вилаялася. - Коротше, книга от, - промовила вона ніяковим голосом, - якщо будуть до вас звертатися Кучер чи Протасов, то всіх спрямовуйте до мене. Добре?
- Та добре, - кивнула вахтерка і, дивлячись, як за дверима зникає худорлява спина Надійки, затягнута у волошкову кофтинку, подумала: - Якісь всі ідіоти в цьому театрі: що артисти, що інші працівники.
Від тої пори, як ви, шановний читачу, полишили головного героя в скверику на Пушкінській в компанії артиста Миколи Кучера минуло понад півтори години. Близько п'ятої вже впали на Київ мутно-сірі листопадові сутінки. Чемні й виховані автомобілісти вмикали ближнє світло, жлоби ж так і їздили з темними фарами. Почав точитися народ з контор, заструменіли вулиці жвавими людськими потічками, спалахували вікна та вітрини, у нормальних людей закінчувалася робота й майоріла перспектива вечері, перегляду новин та серіалів, читання газет, роздумів про життя та тихого відпочинку. І тільки артисти по всьому місту, по всій країні готувалися до вечірніх вистав
- Гей, друже, вже десять хвилин на шосту! - схаменувся Микола, глянувши на годинника. - А ти бухий в дошку! Скільки ти вже узяв?
- Та грамів триста, не більше... - відповів я, видихаючи з рота гарячу алкогольну пару.
- Брешеш, ти до сосисок узяв грамів триста і під сосиски ще... Так що давай закінчуй, і пішли трохи прогуляємося...
Я й справді за цей час нівроку напився, а той бутерброд з ковбасою та пара яблук, які я спожив у гримерці, можна не
