корона[312]
684] Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно
685] Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори[313]
686] Й берега він переможець червоного[314]. Тягне з собою
687] Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому
688] Жінка з Єгипту[315] , нечестя для нього. Всі разом рушають
689] В бій, аж запінилось море, вдаряють–бо підняті весла,
690] Ростри тризубі прорізують плесо,— ідуть у відкрите
691] Море. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади,
692] Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;
693] З суден, важких наче вежі, воїни так натискають
694] Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,
695] Мечуть летюче залізо списів,— і багриться від крові
696] Поле нептунське[316]. Всередині військо цариця скликає
697] Батьківським систром[317]; не бачить гадюк вона двох[318] за собою.
698] Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс
699] Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,
700] Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,
701] В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру
702] Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,
703] Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.
704] Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон[319] споглядає
705] І натягає свій лук. Злякались тієї погрози
706] Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї
707] І починають тікати. Видно було, як цариця
708] Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви
709] Їм попускає невпинно. Її там у цій різанині
710] Бог вогняний[320] зобразив від прийдешньої смерті блідою;
711] Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі —
712] Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння
713] Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.
714] [321]Цезар у римськії мури в'їжджає в потрійнім тріумфі
715] Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти —
716] Тричі по сто[322] у столиці поставити храмів величних.
717] З ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;
718] В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо
719] При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.
720] [323]Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба
721] І від народів дари порядкує й на пишних колонах
722] Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.
723] Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг — які розмаїті!
724] Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,
725] Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів.
726] Далі Євфрат[324] вже котив свої хвилі спокійні; ще далі —
727] Люди з меж крайніх — морини; і Рейн двоєрогий[325], і даги
728] Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.
729] Матері дару, Вулкана щиту, він дивується дуже,
730] Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає[326],
731] І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.