посилати благання:
625] «Замірам смілим моїм будь ласкавий, Юпітере, сам я
626] Дар урочистий в твій храм принесу й прижену перед вівтар
627] Твій я тельця: в нього роги золочені, сам увесь білий,
628] Голову високо так він несе, наче матері рівний,
629] Він уже коле рогами й ногами пісок розбиває».
630] Вислухав батько із неба ясного, із лівого боку
631] Громом озвався; і от — забряжчав уже лук смертоносний.
632] З свистом жахливим, зірвавшись, напнута стріла уп'ялася
633] В голову Ремула, й скроні йому вже залізо пробило.
634] «Гордими можеш словами з героїв тепер глузувати.
635] Відповідь це від полонених двічі фракійців рутулам».
636] Так промовив Асканій. А тевкри всі кликнули разом, —
637] Радість свою виявляють, відвагу до неба підносять.
638] В час той із горніх ефіру висот Аполлон кучерявий
639] Зверху все військо авзонське й троянські укріплення бачив,
640] Сидячи в хмарі, і так до Іула–звитяжця озвався:
641] «Щастен будь з подвигом першим,— до зір це дорога, юначе,
642] Божий потомку і предку богів[354]. По праву всі війни,
643] Ті, що їх доля зішле Ассарака потомству, закінчить
644] Мир справедливий. Тебе не вмістить уже Троя». Це мовив,
645] Із понадхмарних злітає висот, і, розвіявши плинний
646] Подув, летить до Асканія, постать свою на старого
647] Бута змінивши. Той у Анхіса дарданського перше
648] Був зброєносцем і сторожем вірним, а потім в опіку
649] Дав йому батько Асканія. Йшов Аполлон, до старого
650] Зовсім подібний із голосу й барви обличчя; чуприна
651] Сива у нього та зброя побрязкує грізно на ньому;
652] Й Цими словами озвавсь до палкого душею Іула:
653] «Сину Енея, того уже досить, що ти з свого лука
654] Вбив так безкарно Нумана; славу цю першу великий
655] Бог Аполлон уступив тобі й зброї твоїй богорівній
656] Не позавидував; далі ж, мій хлопче, в війну не мішайся».
657] Мовивши це, Аполлон урвав своє слово, і вигляд
658] Скинув людський, і далеко у хмарі легенькій розплився.
659] Бога впізнала дарданська дружина і зброю божисту,
660] Вчули усі, як бряжчав сагайдак на відході, тож згідно
661] З Фебовим словом ясним Асканія в бій не пускають,
662] Хоч запаливсь він до нього. Самі ж повертаються в січу
663] Й на небезпеку цілком очевидну життя наражають.
664] Оклик до бою на шанцях лунає вздовж цілого муру,
665] Луки тугі напинають, у пращ натягають реміння,
666] Стрілами встелюють землю, шоломи й щити від ударів
667] Дзвінко лунають, страшна боротьба розгорілась. Так злива
668] З заходу землю січе, коли Козерог дощовитий
669] Сходить на небі, чи град, що посиплеться в хвилі морськії
670] З хмар, коли грізний Юпітер із півдня жене бурунами
671] Бурю з дощами і хмари обтяжені рве на висотах.
672] Пандар та Бітій, сини Алканора із Іди,— Іера
