673] В гаї Юпітера їх лісова породила,— обидва,
674] Мов ті ялини, мов гори в їх ріднім краю, відчинили
675] Браму, яку їх вождь наказав стерегти їм, і в мури
676] Ворога просять, бо надто в свої вони вірили сили.
677] В брамі ж самі вони справа і зліва, мов башти високі,
678] Стали, закуті в залізо, на головах гребені довгі
679] Ясністю сяють у них. Так обабіч річок многоводих
680] Над узбережжями Паду чи то над Атесісом милим,
681] Два височенні дуби свої чола до неба підносять
682] В кучерях буйного листя і гордо вершинами мають.
683] Щойно рутули до мурів тих вільний побачили доступ,
684] Зараз же вторглись: Кверцент і Аквікул, у зброї хорошій,
685] Тмар заповзятливий, Гемон, син Марса, і далі за ними
686] Цілі колони. Та тут же або всі назад повтікали,
687] Чи на порозі, у брамі самій, із життям розпрощались.
688] Ще тоді дужче в ворожих серцях розгорілось завзяття.
689] Вже позбігались на місці цьому і троянці юрбою,
690] Вже око в око до бою стають і йти далі дерзають.
691] Турну, вождеві, що весь аж шалів у бою й звідусюди
692] Ворога гнав, донесли, що нову той заварює січу
693] Й браму відкриту лишив. Він кидає бій розпочатий
694] І запалившися гнівом великим, біжить у дарданську
695] Браму, до гордих братів. І, кинувши списом, найперше
696] Вбив Антіфата, що перший йому навинувсь (це фіванки
697] І Сарпедона вельможного син був неправого ложа).
698] Перелетів у повітрі прозорому спис італійський,
699] Легко пробив стравохід і дійшов аж під груди високі;
700] З чорної рани глибокої ринула спінена хвиля
701] І розігріла залізо, що встрягло в легені. Рукопаш
702] Потім убив він Меропа, за ним Ерімаса, й Афідна,
703] Й Бітія вбив, в кого очі горіли і серце палало.
704] Тільки не списом,— бо списові Бітій життя не віддав би,—
705] А фаларика[355] важка, зі свистом запущена колом,
706] Влучила, мов блискавиця, його. Ні подвійна волова
707] Шкура, ні панцир надійний з луски золотої в два шари
708] Здержать її не могли; повалилося тіло велике;
709] Глухо земля застогнала, і щит забряжчав величезний.
710] В Баях евбейських стовп кам'яний так падає часом;
711] З брил його склали великих і в море поставили міцно.
712] Згодом той валиться стовп, осідає, в глибінь похилившись,
713] Море клекоче над ним, і чорний пісок підпливає.
714] Гуркотом зрушені цим, тремтять і Прохіта висока,
715] І Інаріми основа камінна, яка із громохкої
716] Волі Юпітера ложем твердим Тіфеєві стала.
717] Тут–то латинцям одваги і сили додав сильнозбройний
718] Марс і в серцях їх завзяття збудив, а на тевкрів Утечу
719] Й чорний він Острах навіяв. Сюди позбігалось їх густо
720] Ізвідусіль, бо тут склалася добра до битви можливість.
721] Бог войовничий вступив у серця їх.
722] Бо як побачив Пандар, що брат вже загинув і
