пробила
690] Списом, як він одвернувся, між панцирем і між шоломом,
691] Де прозирає шия, коли він сідає, й де зліва
692] Щит через рам'я спускається. А Орсілоха вбиває
693] Підступом: ніби тікає від нього й круг себе обводить
694] Колом великим, а потім з середини кола на нього
695] Раптом сама нападає й, підвівшись в сідлі мимоволі,
696] Дужу сокиру свою і крізь панцир міцний, і крізь кості
697] В нього вганяє, дарма що той проситься й ревно благає, —
698] Б'є многократно, аж мозок гарячий пливе по обличчі.
699] Тут попадається їй і син Авна, герой апеннінський,
700] Що зупинивсь перед нею від страху; це був не останній
701] з–поміж лігурів, що хитрістю вмів рятуватись, якби лиш
702] Доля йому дозволяла. Він бачить: ніяким вже чином
703] З бою не вийде і напад цариці стрімкий не відверне,
704] В підступи й хитрощі вдався і так їй почав говорити:
705] «Що це, жінко, мені за геройство, як в доблесті кінській
706] Силу свою ти вбачаєш? Відмовся від кінної втечі,
707] І на землі тут, нарівні зі мною, зустріньмося пішки:
708] Знатимеш, певно, тоді, кому шкодить хвальба пустослівна».
709] Мовив він так, вона ж, вражена боляче й сповнена люті,
710] Передає коня свого подрузі і без боязні
711] В зброї тій самій із голим мечем і щитом виступає.
712] Сам же юнак, того певен, що підступом цим переможе,
713] Кинувсь від неї тікати, віжки назад повернувши,
714] Й четвероногого шпорами гострими вчвал підганяє.
715] «Ах, ти, лігуре безчесний, бундючишся ти надаремно,
716] Прадідніх хитрощів цих, ошуканцю, ти марно вживаєш;
717] Не занесе тебе підступ до Авна лукавого цілим».
718] Мовила так і, немов загорівшись, своїми стопами
719] Сильними переганяє коня його й спереду віжки
720] Схоплює, зводить з ним бій і криваво на ворогу мститься.
721] Так, наче яструб священний з високої скелі на крилах
722] Легко у хмарах під небом голубку догнав і, схопивши,
723] Міцно трима й пазурами кривими її роздирає,—
724] Кров з неї ллється, і вирване пір'я літає в повітрі.
725] Батько богів і людей не байдуже це бачить очима
726] З вишнього трону святого свого на вершинах Олімпу.
727] Тархона в бій посилає грізний, тірренця, і гнівом
728] Серце його наповняє. Влетів на коні між убитих
729] І поміж лави тікаючих Тархон і військо до битви
730] Підігріває словами, по імені кожного кличе
731] Й так до рішучого бою відбитих він знов повертає:
732] «Що це за страх, жалюгідні тірренці, одвіку лякливі!
733] Звідки така малодушність? Ось жінка урозтіч вас гонить,
734] Цілі загони примушує з битви тікати. Навіщо
735] В наших правицях мечі, і списи нащо нам здалися?
736] А до Венери та битви нічної то ви не ліниві,
737] А чи як флейта крива[425] та заграє в честь Вакха й до танців,
738] Їжею повних столів і келихів, повних