ми прямо
788] Через вогонь по великому жару ступаєм ногами[429],—
789] Дай, всемогутній наш батьку, із нашої зброї цю пляму
790] Змити. Знамен–бо звитяги ніяких за те я не прагну,
791] Що переможу цю діву, ні зброї, здобутої з неї;
792] Подвиги інші дадуть мені славу; якби лиш ця пошесть
793] Впала від рани, яку я завдам їй, я радо без слави
794] В рідні міста повернуся б». Зглянувся Феб і молитви
795] В серце частину прийняв, а частину по вітру розсіяв:
796] Просьбу вволив, щоб Каміллу збентежену наглою смертю
797] Знищив; а щоб батьківщина свята його вздріла, відмовив, — —
798] Вихор полудня розвіяв слова ті. Тож вилетів скоро
799] Спис із руки й засвистів у повітрі, й всі вольски звернули
800] Пильну увагу свою і очі свої на царицю.
801] Та не зважала вона на той свист і дзвеніння в повітрі,
802] Не помічала і списа, що нісся до неї з ефіру,
803] Поки аж він долетів і, уп'явшись під голою груддю,
804] Глибоко в тілі застряг і напився дівочої крові.
805] Злякані подруги збіглися всі й підхопили владарку,
806] Впасти готову. Аррунт всіх раніш утікає, у серці
807] Радість мішаючи з жахом, не сміє ні списові вірить,
808] Ні до двобою із дівою стати. Так вовк отой хижий,
809] Як загризе пастуха чи вола щонайбільшого в стаді,
810] Високо в нетрі тікає гірські, поки стріли ворожі
811] Ще не наспіли, бо діла зухвалого він допустився,
812] Хвіст підгортає зі страху під себе й до лісу шугає.
813] Так і Аррунт із очей, увесь наполоханий, скрився
814] І, задоволений з втечі, в середину війська сховався.
815] Діва, вмираючи, списа з грудей хоче вирвать рукою,
816] Та поміж ребрами глибоко вістря залізне застрягло
817] Й держиться в рані. Гасне уся вона, й очі їй гаснуть,
818] Холодом смертним повиті, й рожевість обличчя зникає.
819] Й так тоді, дух випускаючи, мовити стала до Акки,
820] До однієї з подруг, яка їй була найвірніша,—
821] З нею єдиною звикла Камілла ділитись журбою,—
822] Так почала говорить: «До хвилини цієї, сестрице
823] Акко, могла я щось вдіять; тепер же тяжка мене рана
824] Перемогла, і світ весь для мене у темряві тоне.
825] Швидше до Турна біжи й передай цю останню новину —
826] Хай поспішає до бою й троянців задержить під містом.
827] Отже, прощай!» Це мовить, і віжки пускає, й на землю
828] Зсунулась вся мимохіть. Усе її тіло безвладне
829] Стигне поволі, на шиї зів'ялій голівка повисла,
830] Смертю огорнута, й зброя спадає, й душа у світ тіней,
831] Стогнучи гірко, відходить. І враз тоді крик неймовірний
832] Знявся до неба, до зір золотистих понісся. Як тільки
833] Впала Камілла, то бій загострився ще дужче, і тевкри,
834] Що тільки сили, всі лавами ринули разом до бою,
835] З ними й тірренські вожді, і Евандрова рать аркадійська.
