проходить
62] При вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,
63] В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядає
64] Пристрасно, в них–бо шукає поради. Пустії пророцтва!
65] Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?
66] Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невидна
67] В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає
68] Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.
69] Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою
70] В крітському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,
71] Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.
72] Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,
73] В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.
74] От із собою Енея вона скрізь по городу водить,
75] Місто усе і сідонські багатства показує, хоче
76] Щось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —
77] Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагне
78] Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно
79] З уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло
80] Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зорі
81] Кличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумує
82] І на покинуте ложе лягає сама, відчуває
83] Близько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —
84] Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона
85] Горне Асканія — може, обдурить любов невимовну.
86] Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних
87] Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків
88] Задля війни не будують; припинено все споруджати —
89] Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.
90] Жінка Юпітера[112] мила, лише зміркувавши, що та вже
91] В путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,
92] Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:
93] «Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —
94] Ти і твій син[113]. Великі і славні всі будуть богове,
95] Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.
96] Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,
97] Мала в підозрі гостинні доми в Карфагені могутнім.
98] Як, проте, нам тут погодитись, нащо суперництво наше?
99] Чом не укласти нам вічного миру і не одружить їх?
100] Ти досягнула, чого так бажала у серці своєму:
101] Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить.
102] Отже, керуймо цим спільним народом на рівних началах:
103] Хай і вона чоловіку–фрігійцеві служить як жінка,
104] Хай і тірійці, як придане, ввійдуть в твоє володіння».
105] Стежачи думкою, все ж, чи нема у словах цих облуди,
106] Щоб італійську могутність загнати на берег лівійський,
107] Відповідає Венера: «Хто буде такий нерозумний,
108] Щоб не годився на це і з тобою війну починав би?
109] Тільки б усе те, про що ти говориш, щасливо здійснилось!
