нагодився.
160] Але тим часом по цілому небу знялися великі
161] Шуми і гуркіт, і ринула злива усуміш із градом.
162] Тут весь тірійський загін і за ним уся молодь троянська,
163] З ними й дарданський Венерин унучок у сторони різні,
164] Перелякавшись, розбіглись шукать собі схову; тут ріки
165] З гір полилися. Дідона й володар троянський в печеру
166] Вбігли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля і Юнона[116],
167] [117]Шлюбів творителька, знак подали. Заіскрилося небо
168] І відгукнулось на шлюб цей; заплакали німфи на горах.
169] Мить та найпершою горя і смерті причиною стала.
170] З тої хвилини Дідона вже більше не криє кохання; [88]
171] Вже на людський поговір не зважає, не дбає про славу:
172] Зве це подружжям, щоб назвою тою свій гріх прикрасити.
173] Зараз пішла по лівійських просторих містах Поголоска,
174] В світі від неї швидкішої гиді ніде не буває.
175] В русі жива, вона сил набуває й росте по дорозі;
176] Спершу від страху мала, вона згодом сягає до неба,
177] Ходить сама по землі, а голову в хмарах ховає.
178] Кажуть, що мати Земля породила її, бо сердита
179] В гніві була на богів; тож її, вже останню дитину,
180] Кея сестру й Енкелада, у бігу швидку й бистрокрилу,
181] Їм породила, потвору велику й страшну,— скільки в неї
182] Пер є на тілі, то стільки є й бистрих очей попід ними —
183] Дивно сказать — стільки ж уст і у них язиків стільки ж само,
184] Стільки ж і вух насторожених. В темряві ночі літає
185] Поміж землею і небом; і скиглить, очей не заплющить
186] Навіть в солодкому сні. Вдень сидить, вигляда на вершечках
187] Башт, на високих покрівлях, міста з них лякає великі,
188] Бо й на брехливі вістки завзято чатує, й на правду.
189] Ця Поголоска на всякі лади просувалась між людом,
190] Тішачись дуже, що може про правду й неправду співати:
191] Ширила скрізь, що приїхав Еней із троянського роду
192] І одружитися з ним побажала прекрасна Дідона;
193] Що цілу зиму уже, забувши про справи державні,
194] Тільки гульні й ласолюбству стидкому вони віддаються.
195] Ось яку погань розносила поміж людьми ця богиня.
196] Далі до Зей-царя завертає вона свої кроки,
197] Серце у нього словами розпалює, лють викликає.
198] Він, син Аммона і німфи, умкнутої від Гарамантів,
199] Храмів величних Юпітеру сто збудував у широкім
200] Царстві й жертовників сто і на них посвятив невгасиму
201] Ватру, і божу сторожу невпинну. Долівка спливала
202] Кров'ю жертовною, квіти всілякі вінчали одвірки.
203] Розгарячившись вістями він прикрими, в приступі люті
204] В храмі, як кажуть, посеред богів, перед їх вівтарями,
205] Руки до неба піднісши, Юпітеру щиро молився:
206] «О всемогутній Юпітер, якому народ маврусійський
207] жертву злива на бенкетах своїх, на мережаних ложах,
208] Вакха ленейського дар[118], чи ти бачиш,
