перший. Вже майже весь простір пробігли
328] І до мети наближались, втомившись, аж тут нещасливо
329] Ніс посковзнувся на крові волів; їх зарізали в жертву,
330] Й кров мураву всю зелену скропила, розлившись на землю.
331] Тут молодець, що радів наперед з перемоги, не вдержав
332] Ніг, хоч оперся об землю, бо вже потомились, і носом
333] Просто у нечисть упав і в кров пожертовну священну.
334] Про Евріала, однак, не забув він, про свого любимця;
335] Бо, піднімаючись з бруду, під Салія кинувсь,— той зразу
336] Впав і простягся на жовтім піску. Евріал перескочив
337] І, перемігши так з поміччю друга, на першому місці
338] Ставши, під оплески й оклики дружні мети осягає.
339] Другий Гелім був, а третій Діор перейняв собі пальму.
340] Голосно тут заперечує Салій і перед великим
341] Люду зібранням на схилі гори, й перед зборами радних
342] В перших рядах домагається честі, яку відібрали
343] Підступом в нього. Але Евріала рятує загальна
344] Ласка, і щирії сльози, і доблесть, що в гарному тілі
345] Дуже полонить серця. Ще й Діор йому тут помагає
346] Голосом дужим, що пальми дійшов він, але нагороду
347] Втратив би все ж, якби Салію перша пошана припала.
348] Батько Еней тоді каже їм: «Діти, оті подарунки
349] Лишаться вам, і ніхто тут не змінить вже місць переможців,
350] Та й змилосердитись треба в пригоді над другом невинним».
351] Мовив і шкуру лева гетульського, кантом обшиту,
352] З кігтями з золота, Салію він оддає в подарунок.
353] Ніс на це мовить: «Якщо переможених так шанувати
354] Й тих, що упали, жаліти, то Ніса ти як обдаруєш?
355] З честю б я першу здобув нагороду, якби нещаслива
356] Доля так само, як Салія, теж і мене не спіткала».
357] Так промовляє й лице він показує, й тіло, розмоклим
358] Гноєм залите. Тут батько шляхетний, на це усміхнувшись,
359] Щит велить винести — Дідімаона мистецтво було це,—
360] [150]Знятий з одвірків священних данайцями в храмі Нептуна,
361] Цей подарунок величний він знатному дав юнакові.
362] Як перегони скінчили й Еней роздарив подарунки,—
363] «Ну, а тепер,— каже,— в серці у кого відвага, хай вийде,
364] Руки нехай піднімає й долоні, у ремінь сповиті».
365] Мовивши так, нагороду подвійну за бій він складає;
366] Хто переможе — одержить вола у стрічках злотоглавих,
367] А переможений — меч і величний шолом для розради.
368] Довго не ждали, бо зараз з'явилось Дарета обличчя
369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.
370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;
371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув
372] Він величезного витязя Бута (цей же походив
373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)
374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.
375] Саме Дарет, до бою підняв свою голову перший,
376] Плечі широкі свої показав і вперед