простягає
377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.
378] Всі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє
379] Вийти з такої громади численної й ременем руки
380] Вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали
381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм
382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:
383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо
384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?
385] Взяти дарунок дозволь». Закричали всі разом дарданці
386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати.
387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч
388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:
389] «Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!
390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?
391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно
392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася
393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?»
394] Він же на це: «Ні любов до похвал, ані слави бажання
395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах
396] Кров застигає, і м'язи вже в'януть у немічнім тілі.
397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою
398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула
399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий,—
400] Тож до дарів тих байдуже мені». Це промовивши, зразу ж
401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.
402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,
403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.
404] Всі остовпіли,— сім грубих шкур надималось волових,
405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче
406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.
407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,
408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.
409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:
410] «Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса
411] Бачив хто–небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?
412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині
413] Змочена кров'ю і мозком обризкана). Нею він бився
414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,
415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість
416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже
417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,
418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою
419] Сам спонукав мене,— добре, хай бій буде рівний, не бійся,
420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські».
421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,
422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м'язи
423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.
424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,
425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову
