672] Табір ворожий, а власні надії свої запалили.
673] Я, ваш Асканій, ось тут перед вами». І кинув під ноги,
674] Знявши, шолом, що в ньому подобу війни удавав він.
675] Спішно прибув і Еней, і за ним уся тевкрів громада.
676] Ті ж, ізлякавшись, розбіглися всюди, по всіх узбережжях,
677] І повтікали в ліси, і, знайшовши печери, сховались
678] Нишком. Почин свій клянуть; за провину їм сором; пізнали
679] Знову своїх вони; з їхнього помислу зникла Юнона[158].
680] З цього, однак, ні вогонь, ні пожежа не втратили сили
681] Непоборимої, ще під дубиною вогкою клоччя
682] Тліє й димує повільно, і жар помаленьку з'їдає
683] Судна; мов пошесть якась розплилася по цілому тілу;
684] Не помагають зусилля мужів, ані вилиті води.
685] Благочестивий Еней тоді скинув з плечей свою одіж,
686] Руки до неба простяг і благає в богів порятунку:
687] «Можний Юпітере, якщо усіх до одного троянців
688] Ти не зненавидів і милосердя ще давнє лишилось
689] В тебе до наших страждань, то дай тепер, батьку, можливість
690] Вирватись з полум я флотові й тевкрів останні пожитки
691] Вирви од згуби. Або своїм громом, якщо заслужив я,
692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця
693] Все тут погубить». Він це лиш промовив, і враз розшалілась
694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли
695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,
696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.
697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі
698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;
699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.
700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,
701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має
702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім
703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.
704] Нант же старий, що його лиш Паллада Трітонія пильно
705] «Вчила і в хитрих мистецтвах[159] зробила його знаменитим,
706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,
707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче,— отож він
708] Розвеселить намагався Енея такими словами:
709] «Сину богині, куди лише доля веде і заводить,
710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.
711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.
712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.
713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли
714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі
715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,
716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;
717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто,—
718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста».
719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він
720]
