добросердий
770] Словом ласкавим усіх утішає й з рясними сльозами
771] Передає під опіку Ацестові, родичу, всіх їх.
772] [164]Еріксу потім велить три воли він у жертву зарізать,
773] Для буревіїв ягницю, й тоді вже відв'язувать линви.
774] Сам же вквітчав собі голову зрізаним листям оливним.
775] Ставши на носі судна, держить келих, і м'ясо жертовне
776] Кидає в хвилі солоні, й перлисте вино виливає.
777] Друзі в змаганні б'ють веслами воду й гребуть ними хвилі,—
778] Вітер, іззаду за ними зірвавшись, у путь проводжає.
779] В час той Венера, в журбі неспокійна, отак до Нептуна
780] Заговорила, всі жалі свого виливаючи серця:
781] «Гнів ненаситного серця Юнони мене приневолив,
782] Мій ти Нептуне, до тебе прийти з цим гарячим благанням.
783] Гніву ні час не спроможен тривалий зм'якшить, ні побожність,
784] Влада Юпітера й долі веління зломити не в силі.
785] Їй ще не досить, що з Фрігії серця злочинна ненависть
786] Вирвала місто, на всяке знущання його передавши,
787] Трої останки, і попіл, і кості вона іще й досі
788] Все переслідує. Шалу такого причину хіба лиш
789] Знає сама вона. Сам ти недавно на водах лівійських
790] Свідком був, розрух який учинила на морі; з землею
791] Небо змішала, дарма довіряючи бурям еольським,
792] В царстві твоїм на такеє дерзнула.
793] Навіть тепер ось, злочинно намовивши наших троянок,
794] Знищила судна ганебно й примусила, флот загубивши,
795] Друзів лишити своїх у незнаній країні. Благаю,
796] Тим, що зостались, дозволь, хай безпечно доїдуть по хвилях
797] До лавремтійського Тібру[165], доб'ються того, що прошу я,
798] Це ж бо можливе, бо парки для них те призначили місто».
799] Так цього моря звитяжець, Сатурнів нащадок, промовив:
800] «Слід, Кітереє, аби ти державі моїй, о богине,
801] Вірила, ти ж бо сама з неї вийшла. А стільки довір'я
802] Я заслужив, бо я заспокоював часто шалену
803] Лютість і моря, і неба. Не менш і на суші,— а свідки
804] [166]Ксант з Сімоентом — журився твоїм я Енеєм, коли ще
805] Тиснув до мурів Ахілл знесилені Трої загони
806] й тисячі смерті віддав і шуміли загачені ріки,
807] Ксант не знаходив до моря шляхів докотить свої хвилі.
808] Я тоді вирвав Енея, у хмару сповивши, коли він
809] З сином Пелея хоробрим зустрівся в бою і нерівні
810] Сили й боги в них були. Хоч дуже хотів я дощенту
811] Знищити мури зрадливої Трої, споруджені мною,
812] Серце у мене і далі до нього те ж саме лишилось.
813] Страх віджени! Він безпечно доїде у пристань Аверну —
814] І ак, як ти хочеш цього. Одного лише втратить [167] в пучині.
815] І ой лиш один наложить за всіх головою».
816] Цими словами тоді заспокоївши серце богині,
817] Ьатько у золото коні впрягає, й гнуздає старанно
818] їх вудилами, і віжки
