Енеїда

батька

33] Падали руки. І далі дивились би так, та вернувся

34] Посланий перше Ахат, а з ним Феба і Трівії жриця,

35] І лавка дочка Деїфоба, що так до царя промовляла:

36] «Ні, не таких тепер час вимагає оглядин, нам треба

37] Семеро з стада волів, які дотепер не впрягались,

38] Тут заколоти й овечок за звичаєм вибраних стільки ж».

39] Так наказала Енеєві. Не зволікавши й хвилини,

40] Жертву за словом її приносять мужі невідкладно,

41] Й тевкрів запрошує жриця ввійти до високого храму.

42] Витято в схилі високої скелі печеру велику;

43] То туди входів широких веде і воріт сто, а звідти

44] Стільки ж іде голосів у той час, як Сівілла пророчить.

45] От до порога прийшли, а діва: «Пора запитати

46] Долю нам,— каже,— свою, то ж бог ось, сам бог тут». Це мовить

47] Перед дверима, і раптом обличчя й весь вигляд змінився,

48] Коси розвіялись в неї, а груди здіймаються, й серце

49] Диким набрякло шаленством, і більша здається, і голос

50] В неї нелюдський. Овіяна силою близького бога,—

51] «Щось забарився ти,— каже,— троянче Енею, з обітом

52] І молитвами? Все баришся ти? Раніш не відкриють

53] Уст своїх віщих двері великого храму». Сказала

54] Й змовкла, а тевкрів, немов у гарячці, усіх затрусило,

55] Й цар їх із дна свого серця таке посилає благання:

56] «Фебе, ти завжди в біді до троянців бував милосердний,

57] Ти і дарданську стрілу напутив^[177], і Парісові руки

58] На Еакідове тіло; мене по морях розмаїтих

59] Вів ти, які величезні простори земель обмивають;

60] В дальнім Массільськім краю і в полях, що до Сірт простяглися,

61] До берегів італійських тікаючих все ж ми дістались.

62] Хай же недоля троянська не далі за нами йде слідом!

63] ^[178]Ви ж, о богове й богині, всі разом, яким на заваді

64] Був Іліон, була слава дарданська немилою, згляньтесь

65] Ви над пергамським народом ласкаво. І ти, найсвятіша

66] Віщая діво, що знаєш майбутнє,— не царства прошу я,

67] Що не належить мені,— дай в Лації тевкрам притулок,

68] Трої богам і пенатам, що гнані блукають. Збудую

69] Фебові й Трівії з чистого мармуру храм і святкові

70] Дні встановлю та їх іменем Феба назву я. Й на тебе

71] ^[179]Захисток жде величавий в державі моїй, де я віщі

72] Книги твої загадкові пророцтва, моєму народу

73] Дані, складу і тобі, о мати, мужів присвячу я

74] Вибраних. Лиш не давай на листочках свої ворожби нам ^[180],

75] Щоб не летіли розкидані, буйним вітрам на забаву;

76] Дай нам пророцтво сама, я благаю». І мову урвав він.

77] Та у печері віщунка, іще не приборкана Фебом,

78] В шалі бушуючи, пробує, чи не удасться позбутись

79] Бога великого з серця. Та бог тим більше уста їй

80] Спінені тисне, і серця їй дикість приборкує дужче,

81] І втихомирює. Раптом самі вже собою