своїй полюбив, чи їх доблесть,
131] Божих синів, аж на небо піднесла. Ліси ж поміж нами,
132] І навколо Коціт розлив свої чорнії води.
133] Що ж, як бажання у тебе таке, така в серці жадоба
134] Два рази озеро Стікс пропливти[186] і два рази Тартар
135] Чорний уздріть, як приємно на труд цей шалений пуститись,—
136] Знай, що слід перше зробити: десь криється між деревами
137] В тінях гілля із листям і пруттям гнучким золотеє[187] —
138] Святощі це для Юнони підземної, їх укриває
139] Гай, і похмурою пітьмою їх сповивають долини.
140] Та не дозволено в схови підземні раніше вступити,
141] Доки не зірвано з дерева наріст отой злотолистий;
142] Це як ралець Прозерпіна–красуня собі встановила.
143] Зірвеш ту віть золоту — і друга уже виростає,
144] Й гілка ота вже таким же квітчається знову металом.
145] Отже, ти високо й пильно дивись і, як тільки побачиш,
146] В руку бери, так годиться. Бо легко сама тобі дасться,
147] Як лиш покликаний долею ти; а як ні, то не знайдеш
148] Сили, щоб взяти її, не зітнеш її й сталлю твердою.
149] Є біля тебе, крім того, ще тіло померлого друга[188],—
150] Гей, ти не знаєш,— і цілий твій флот оскверняється трупом;
151] Ти по пораду тим часом прийшов і нам топчеш пороги.
152] Спершу його віднеси і належним вшануй похованням;
153] Чорні ягнята сюди приведи, як очищення жертву.
154] Так лише Стіксу побачиш гаї і живим недоступне
155] Царство». Мовила так і, зімкнувши уста свої, змовкла.
156] Смуток обличчя його огорнув, невідоме майбутнє
157] Важить в своїй голові він. За ним і Ахат поступає,
158] Вірний товариш його, у такій же журбі, крок за кроком;
159] Так між собою удвох розмовляли вони й міркували,
160] Друга якого померлого мала на думці віщунка,
161] Тіло чиє поховати належить. І от на сухому
162] Березі бачать Мізена вони, що загинув нужденно,
163] Сина Еола — Мізена. Умів від усіх він найкраще
164] Міддю скликати мужів і Марса в них співом будити.
165] Гектора був це товариш великого, з Гектором разом
166] Завжди у бій він ходив, і сурмою, і списом славетний,
167] А як Ахілл поконав того мужа й зігнав з цього світу,
168] Цей завзятий герой приєднався як друг до Енея,
169] До дарданійця, і вибрав не гірше. Та разу одного
170] Він, у безумстві своєму, заграв над просторами моря,
171] Дуючи в мушлю порожню, й богів з ним змагатися кликав.
172] Виклик змагання прийняв сам Трітон, якщо вірити можна,
173] І межи скелями, в спінених хвилях, втопив того мужа.
174] Всі обступили кругом його, й тяжко усі голосили.
175] Перший найбільше Еней ридав поміж ними побожний.
176] Потім Сівілли наказ виконувать швидко беруться,
177] І починають в сльозах вони дерево зносить негайно,
178] І похоронне складати багаття, щоб неба сягало.
179] Йдуть до старезного лісу, високого звірів