притулку;
180] Падають сосни, й видзвонює падуб під лезом сокири,
181] Балки розколюють клинням вони берестові й дубові,
182] Ще й ясени величезні з високих верхів'їв спускають.
183] І при роботі такій не бракує й самого Енея,
184] Товаришів підганяє він, сам за ту зброю береться.
185] А за роботою думку в умі він снує сумовиту,
186] На безконечні погляне бори й починає молитись:
187] «От коли б те золотеє гілля між дерев показалось
188] В цьому великому гаї мені? Ох, по правді–бо щирій
189] Все, наш Мізене, про тебе нам віщувала віщунка».
190] Ледь він це мовив, як голубів пара[189] злетіла із неба
191] Й, перед самими очима героя майнувши, присіла
192] На моріжку на зеленім. Пізнав тоді витязь могутній
193] Матерніх птиць і, зрадівши, благав їх: «Будьте мені ви
194] Провідниками й вкажіть, якщо є десь, дорогу, і льотом,
195] Просто прямуйте в ліси, де галуззя багате родючу
196] Землю затінює. Мати–богине, в тяжку цю годину
197] Не покидай мене». Мовив і став; і уважно дивився,
198] Що за знаки подають, і куди попрямують у льоті.
199] Ті ж для годівлі злетіли настільки, що оком доглянуть
200] Міг би, хто стежив за ними. Тоді, як над гирло Аверну
201] Тяжко пахучого вже прилетіли, то швидко знялися
202] І, через легке повітря майнувши, на бажанім місці,
203] На двоприродному дереві[190] сіли. А там надзвичайне
204] Золота світло заграло в галуззі; як часом буває,
205] Зазеленіє посеред лісів молодими гілками
206] В найтріскучіші морози омела, яка на чужому
207] Виросла круглому пні і шафранною порослю в'ється.
208] Так золота виглядала галузка у тіні дубовій,
209] Так шелестіли листочки у подуві тихого вітру.
210] Жадібно враз ухопивши, Еней відчахнув її тут же,
211] Хоч не давалась, і прямо в домівку віщунки заносить.
212] На узбережжі тим часом Мізена оплакали тевкри,
213] Тлінному праху безмовному шану віддавши останню.
214] Сосон смолистих багато й дубини зрубавши, найперше
215] Склали велике багаття вони і темним довкола
216] Віттям жалоби все вмаїли, спереду ж ставляють рівно
217] В ряд кипариси смутні[191], їх зброєю вкривши ясною.
218] Ще інші воду гарячу готують, котли наставляють,
219] Щоб закипіли в вогні; скостеніле в ній тіло обмивши,
220] Мазями мажуть. Зчиняється плач. Тоді тлінні останки,
221] Вмиті сльозами, на мари кладуть, а на них закидають
222] Ще й паполому багряну, відоме усім покривало.
223] Ті ж до багаття уже підійшли,— сумна це послуга, —
224] І за звичаєм батьків смолоскип, відвернувшись, підклали.
225] З ладану жертва і тризна палає, й з оливою жбани.
226] Тільки що полум я згасло і попіл осів, полили ще
227] Винами рештки нестлілі й впиваючий попіл. А кості,
228] Зібрані в мідяну урну, поклав Коріней; а
