потому,
229] Чистої взявши води, він три рази всіх друзів обходить,
230] Легко їх кропить росою з родючої гілки маслини;
231] Так товариство очистив і слово промовив прощальне.
232] Тут же побожний Еней височенну могилу насипав
233] І на вершечку підхмарнім поклав і кермо, і сурму він —
234] Мужа того все знаряддя. Мізеном від нього зоветься
235] Нині гора та й на вічні віки береже це імення.
236] Все це зробивши, виконує швидко накази Сівілли.
237] Там глибочезна печера була кам'яна, що широкі
238] Челюсті мала, закриті і озером чорним, і тьмяним
239] Лісом. А понад печерою тою ніколи й пташина
240] Не пролітала, такий–бо там подих із чорного гирла
241] Вгору злітав і ген під самі небеса піднімався.
242] [192](Тим–то і греки те місце Аорном безпташним назвали).
243] Жрець тут найперше поставив чотири воли чорноспинні
244] Й чола вином узливав їм, а потім із чіл, з– поміж рогів,
245] Вирвав шерстини найдовші й в священний вогонь їх укинув;
246] Це як завдаток на жертву. І голосно кличе Гекату,
247] Сильну і в небі, й в Еребі. А інші ножі підкладають,
248] Кров іще теплу збирають у чаші. Еней підступає
249] Й сам чорнорунну ягницю мечем убиває для неньки
250] Мстивих богинь[193] і сестри їх великої; ялівку ж ріже
251] В жертву тобі, Прозерпіно. Відтак починає у пітьмі
252] Вівтар ладнати для Стіксу владики[194]; все м'ясо волове
253] В полум я кинув, з маслини олією тельбухи кропить,
254] В жарі палаючі. А як заблисла вже заграва перша
255] Й стало світати навкруг, під ногами земля застогнала,
256] Заколихались верхів'я лісів і, здавалося, чути,
257] Як десь собаки завили у пітьмі з приходом богині [195].
258] «Гетьте, незвані, геть звідси! Виходьте! — волає віщунка,—
259] З цілого гаю виходьте усі. А ти у дорогу
260] Ладься і з піхов свій вихопи меч, бо тут треба, Енею,
261] Духа бадьорості, треба у час цей залізного серця».
262] Тільки сказала і в шалі у гирло відкрите печери
263] Вскочила; за провідницею й він вирушає відважно.
264] Всі ви, богове, володарі душ, і ви, тіні безмовні,
265] Хаосе, й ти, Флегетоне, й простори нічного мовчання!
266] Мовить, що чув я, дозвольте і з вашої волі розкрити
267] Тайни підземних глибин, оповиті у пітьму глибоку.
268] Йшли у самотній ночі крізь пітьму вони, і пустинні
269] Області Діта, і царства порожні його. Ось такою
270] Часом буває дорога у лісі при сяйві непевнім
271] Місяця, в світлі скупому, як небо Юпітер огорне
272] Тьмою, як чорная ніч від речей всі їх барви одніме.
273] Перед передсінком самим, ізкраю, в Орковім гирлі
274] Смуток і мстива Гризота звили собі свої кубла.
275] Пошесті теж там бліді оселилися й Старість невтішна,
276] Страх там і Голод, дорадник до злого, і Злидні погані,
277] Постаті з виду страшні. Там Смерть, і скорботна
