Навіть визначення, що їх використовували прибічники утопії, викликають сумніви. Приміром, мантра соціалізму звучить так: “Від кожного за здібностями, кожному за внеском”. Мантра комунізму, найвищої стадії соціалізму, така: “Від кожного за здібностями, кожному за потребами”.
Однак якщо з’являються реплікатори, то від цих мантр залишається тільки: “Кожному за бажаннями”.
Є, щоправда, і третій погляд на це питання. Згідно з Принципом печерної людини, природа людини за останні 100 000 років майже не змінилась. У ті давні часи не було такого поняття, як “робоче місце”. Антропологи кажуть, що примітивні суспільства здебільшого були комунами, де люди ділили набутки й труднощі порівну. Ритм життя визначала не робота й не платня, оскільки ні того, ні іншого не існувало.
Однак у ту давню епоху люди не стали неробами - з кількох причин. По-перше, так вони померли б з голоду. Тих, хто не виконував своєї частки обов’язків, просто виганяли з племені, і невдовзі вони гинули. По-друге, люди почали пишатися своєю працею і навіть знаходити в ній глибший сенс. По-третє, існував величезний соціальний тиск, що спонукав людину залишатися продуктивним членом
суспільства. Продуктивні особи могли одружуватись і передавати свої гени наступному поколінню, тимчасом як гени нероб зазвичай помирали разом із ними.
Отже, що спонукатиме людей вести продуктивне життя після того, як з’являться реплікатори і кожен зможе мати все що завгодно? Передусім реплікатори гарантуватимуть, що ніхто не буде голодувати. Однак водночас більшість людей, імовірно, й далі працюватимуть, тому що вони пишатимуться своїми вміннями і вбачатимуть у своїй праці сенс. Третій чинник - соціальний тиск - зберігати важче, не обмежуючи нічиїх особистих свобод. Замість соціального тиску, ймовірно, потрібна буде якась значна зміна в освіті, щоб змінити ставлення людей до праці й винагороди, аби реплікатором не зловживали.
На щастя, оскільки поступ буде повільний і реплікатор з’явиться не раніше, ніж через сторіччя, люди матимуть удосталь часу, аби обговорити переваги й недоліки цієї технології й пристосуватися до нових реалій, не допустивши розпаду суспільства.
Найімовірніше, перші реплікатори будуть дорогі. Експерт із робототехніки з Массачусетського технологічного інституту Родні Брукс каже: “Нанотехнологія, мабуть, розквітне, так само як розквітла фотолітографія - в дуже дорогих, контрольованих умовах, а не як самостійна загальнодоступна ринкова технологія”.19 Проблема необмеженого й безкоштовного доступу до матеріальних благ не буде такою вже великою проблемою. Враховуючи складність таких пристроїв, можна припустити, що від появи перших реплікаторів до якогось істотного зниження їхньої вартості мине не одне десятиріччя.
Одного разу я мав цікаву розмову з Жаме Касіо, відомим футурологом, який уже довгий час серйозно роздумує над тим, як виглядатиме майбутнє. Передусім він сказав мені, що сумнівається в теорії сингу- лярності, згаданій у другому розділі, зазначивши, що людська природа й соціальна динаміка занадто безладні, заплутані й непередбачувані, аби вкластися в одну просту й чітку теорію. Проте Касіо також визнав, що дивовижний поступ у нанотехнологіях може зрештою створити суспільство, де буде всього вдосталь, особливо якщо з’являться реплікатори й роботи. Тоді я запитав його: Як поводитиметься суспільство, коли все можна буде мати майже задарма, коли суспільство стане настільки заможним, що працювати не буде потреби?
Відбудуться дві речі, відповів Касіо. По-перше, на його думку, з’явиться достатньо матеріального багатства, щоб гарантувати кож- ному якийсь пристойний мінімальний дохід, навіть тим, хто не працюватиме. Отже, ймовірно якась частка населення перетвориться на хронічних нероб. Касіо передбачає існування постійної “страхувальної мережі”7 для суспільства. Можливо, це й небажано, проте неминуче, особливо якщо реплікатори й роботи задовольнятимуть усі наші
