сховища для радіоактивних відходів.
Сьогодні майбутнє атомної енергії виглядає туманно. Інвестори на Волл-Стріт, як і раніше, побоюються вкладати по кілька мільярдів доларів у кожну нову атомну електростанцію, хоч атомники стверджують, що нове покоління атомних електростанцій безпечніше за попередні. Тим часом міністерство енергетики ще остаточно не визначилося стосовно атомної енергії.
РОЗПОВСЮДЖЕННЯ АТОМНОЇ ЗБРОЇ
Однак де велика потужність, там і велика небезпека. У скандинавській міфології, приміром, вікінги поклонялися Одіну, котрий правив Асґардом мудро й справедливо. Одін головував над цілим легіоном богів, у тому числі й над героєм Тором, чиї честь і відвага були прикладом для кожного воїна. Проте серед богів був також Локі, бог бешкету, якого постійно мучила заздрість і ненависть. Він був великим майстром обману й інтриг. Урешті-решт Локі змовився з велетнями влаштувати остаточну битву між Світлом і Тьмою - епічний Раґнарок, сутінки богів.
Проблема сьогодні полягає в тому, що заздрість і ненависть між країнами можуть розв’язати ядерний Раґнарок. Історія засвідчила, що якщо країна опанувала комерційні атомні технології, то така країна може - якщо матиме на те бажання й політичну волю - перейти до виробництва атомної зброї. Небезпечно те, що технології виробництва атомної зброї можуть потрапити в найнестабільніші регіони світу.
У час Другої світової війни тільки найпотужніші держави світу володіли відповідними ресурсами, ноу-хау і можливостями для створення атомної бомби. Однак у майбутньому цей поріг може різко знизитись, оскільки вартість збагачення урану падає завдяки впровадженню нових технологій. Отже, нам загрожує те, що завдяки новішим і дешевшим технологіям атомна бомба може опинитися в ненадійних руках.
Ключ до створення атомної бомби - добути велику кількість уранової руди й очистити її. Це означає відокремити уран-238 (що становить 99,3 відсотка природного урану) від урану-235, що придатний для атомної бомби, але становить лише 0,7 відсотка природного урану. Ці два ізотопи хімічно ідентичні, тому єдиний спосіб надійно відділити їх один від одного - скористатись тим фактом, що уран-235 важить приблизно на 1 відсоток менше, ніж його родич.
У час Другої світової війни єдиним способом розділити два ізотопи урану був доволі трудомісткий процес газової дифузії: уран перетворювали на газ (гексафторид урану), а тоді проганяли через сотні миль трубок і мембран. Наприкінці цієї довгої подорожі швидший (а отже, й легший) уран-235 приходив до фінішу першим, залишаючи важчий уран-238 позаду. Газ, що містив уран-235, вилучали й повторювали весь процес наново, аж доки рівень збагаченого урану-235 зростав від 0,7 відсотка до 90 відсотків, що відповідає умовам створення бомби. Однак, щоб проганяти газ через трубки й мембрани, потрібно було дуже багато енергії. У час війни значна частка виробленої електроенергії в США спрямовувалась в Окріджську національну лабораторію саме для цієї мети. Комплекс, де збагачували уран, був величезний, займав 2 мільйони квадратних футів, і в ньому працювало 12 000 осіб.
Після війни тільки наддержави - Сполучені Штати і Радянський Союз - змогли накопичити величезні арсенали атомної зброї - майже по 30 000 бомб - завдяки тому, що вони опанували мистецтво газової дифузії. Проте сьогодні лише 33 відсотки всього збагаченого урану в світі виготовляють методом газової дифузії.
Збагачувальні установки другого покоління використовують досконалішу й дешевшу технологію - ультрацентрифуги, чия поява спричинила серйозні зміни в світовій політиці. Ультрацентрифуга може розкрутити капсулу з ураном до швидкості 100 000 обертів за хвилину. У таких умовах один відсоток різниці в масі між ураном-235 і ураном-238 стає достатньо істотним. За якийсь час уран-238 осідає на дно капсули, а з верхньої частини трубки можна вилучати уран-235.
Із погляду енерговитрат ультрацентрифуги в п’ятдесят разів ефективніші за газову дифузію. Сьогодні цим способом
