очищають близько 54 відсотків усього світового урану.
Аби виготовити збагаченого урану на одну бомбу, достатньо, щоб лише 1000 ультрацентрифуг неперервно працювали впродовж року. Технологію збагачення урану за допомогою ультрацентрифуг легко можна викрасти. Один із найгірших витоків інформації в сфері ядерної безпеки стався тоді, коли нікому не відомий інженер А. К. Хан спромігся викрасти й продати креслення ультрацентрифуги й деяких компонентів атомної бомби. У 1975 році він, працюючи в Амстердамі в компанії
Скориставшись викраденою технологією, Пакистан зумів створити невеличкий арсенал атомної зброї і 1998 року почав її випробовувати. Між Пакистаном та Індією виникло ядерне суперництво - кожна з двох країн здійснила кілька випробувальних вибухів. Це суперництво мало не закінчилось ядерним конфліктом.
Мабуть, саме завдяки технологіям, купленим у А. К. Хана, Іран, як кажуть, пришвидшив свою ядерну програму, збудувавши до 2010 року 8000 ультрацентрифуг; у його планах - побудувати ще ЗО 000. Це посилює тиск на інші країни Близького Сходу і змушує їх створювати власні атомні бомби, поглиблюючи нестабільність у регіоні.
Друга причина, чому геополітика двадцять першого сторіччя може змінитися, полягає в тому, що сьогодні в гру вступає нове покоління технологій збагачення - лазерне збагачення, яке в перспективі має стати навіть дешевшим, ніж ультрацентрифуги.
Якщо поглянути на електронні оболонки двох ізотопів урану, то на перший погляд вони здаються однаковими, оскільки ядро має той самий заряд. Однак якщо уважно проаналізувати рівняння електронних оболонок, то з’ясується, що між енергіями електронних оболонок урану-235 і урану-238 є малесенька різниця. Високо монохроматичним лазерним променем можна вибивати електрони з оболонок атомів урану-235, але не урану-238. Коли атоми урану-235 іонізуються, їх легко відділити від атомів урану-238 за допомогою електричного поля.
Проте різниця в енергії між двома ізотопами така мала, що чимало країн намагалися скористатися нею, але так і не зуміли. У 1980-х і 1990-х роках Сполучені Штати, Франція, Велика Британія, Німеччина, Південна Африка і Японія марно намагалися опанувати цю складну технологію. У Сполучених Штатах в одному проекті було залучено 500 науковців, і його кошторис становив 2 мільярди доларів.
Однак 2006 року австралійські науковці оголосили, що не тільки розв’язали цю задачу, а й мають намір комерціалізувати результат. Оскільки 30 відсотків вартості уранового палива припадає на процес збагачення, то, на думку австралійської компанії
Для атомної галузі це добра новина, тому що в такому разі вартість збагаченого урану в наступні кілька років знизиться. Однак інші непокояться, оскільки рано чи пізно ця технологія проникне в нестабільні регіони світу. Іншими словами, саме час підписати угоди про обмеження й регулювання потоків збагаченого урану, бо потім може бути запізно. Якщо ми не візьмемо цю технологію під контроль, то атомні бомби далі поширюватимуться світом і навіть можуть потрапити до рук терористів.
