ТЕРМОЯДЕРНА ЕНЕРГІЯ
До середини сторіччя з’явиться нова альтернатива, яка може змінити правила гри: термоядерний синтез. На той час цей варіант мав би стати найоптимальнішим з усіх технічних вирішень, можливо, він навіть розв’язав би проблему енергозабезпечення раз і назавжди. Якщо атомна енергія утворюється в результаті розщеплення ядер атомів урану (що призводить до великої кількості радіоактивних відходів), то при термоядерному синтезі атоми водню сплавляють докупи, нагріваючи до величезної температури; при цьому вивільняється значно більше енергії (і утворюється значно менше відходів).
На відміну від розщеплення атомного ядра, термоядерний синтез вивільняє ядерну енергію Сонця. В глибині атома водню сховане джерело енергії Всесвіту. Енергія ядерного синтезу запалює Сонце й освітлює небеса. У ній криється таємниця зірок. Усяк, хто зуміє опанувати термоядерний синтез, здобуде вічне невичерпне джерело енергії. Паливом для термоядерних станцій слугує звичайна морська вода. Термоядерний синтез дає в 10 мільйонів разів більше енергії, ніж бензин, з розрахунку на одиницю ваги. Склянка води містить стільки ж енергії, що й 500 000 барелів нафти.17
Саме до ядерного синтезу (а не до розщеплення атомного ядра) вдається природа, щоб живити енергією Всесвіт. Коли утворюється зірка, газова куля, багата воднем, поступово стискається під дією гравітації й водночас нагрівається до величезної температури. Коли температура газу сягає близько 50 мільйонів градусів (точна цифра коливається залежно від конкретних умов), атоми водню в газі починають зіштовхуватись і зливатися один з одним, перетворюючись на гелій. При цьому вивільняється величезний обсяг енергії, і газ спалахує. (Точніше, це стиснення мусить задовольняти так званий критерій стійкості Ловсона, суть якого в тому, що треба стискати водень конкретної щільності до конкретної температури впродовж конкретного часу. Якщо ці три умови - щільність, температура і час - дотримані, то виникає реакція ядерного синтезу - чи то йдеться про водневу бомбу, чи зірку, чи синтез у термоядерному реакторі.
Отже, в цьому суть: водень треба нагріти й стиснути настільки, щоб його ядра почали з’єднуватись між собою, вивільняючи космічний обсяг енергії.
Однак дотепер усі спроби опанувати цю космічну енергію були невдалими. Нагріти водень до десятків мільйонів градусів, коли протони починають об’єднуватися в ядра гелію й вивільняти енергію, виявилось неймовірно складно.
Щобільше, громадськість не дуже-то вірить подібним обіцянкам, оскільки що двадцять років науковці заявляють, що опанують термоядерну енергію за наступні двадцять років. Утім, сьогодні, після багатьох десятиріч надміру оптимістичних заяв, фізики дедалі більше впевнюються в тому, що термоядерний синтез і справді на підході - перші реактори можуть з’явитися вже 2030 року. Цілком імовірно, що до середини сторіччя термоядерні станції виростуть по всій території країни.
Громадськість має всі підстави ставитися до термоядерного синтезу скептично - надто багато в минулому було брехні, шахрайства і невдач. Іще 1951 року, коли Сполучені Штати і Радянський Союз були повністю поглинуті холодною війною й гарячково розробляли першу водневу бомбу, президент Аргентини Хуан Перон заявив із великою помпою, що науковці його країни здійснили прорив і підкорили енергію Сонця. У медіях зчинилася справжня буря. Новина здавалась неймовірною, але все одно потрапила на першу сторінку газети
Американська наукова громада, що й досі билась над термоядерним синтезом, аби створити водневу бомбу раніше, ніж Росія, оголосила, що заява Перона - нісенітниця. Науковець-атомник Ральф Лепп сказав: “Я знаю, який іще матеріал використовують аргентинці. Це локшина”.18
