Преса швидко нарекла цей винахід “бомбою з локшини”. Коли іншого науковця-атомника Девіда Лілієнталя спитали, чи є бодай “найменший шанс” на те, що аргентинці кажуть правду, той відповів: “Навіть іще менший”.19
Під таким величезним тиском Перон просто вперто стояв на своєму, натякаючи, що наддержави заздрять Аргентині, яка втерла їм носа. Момент істини настав наступного року, коли представники Перона навідались до лабораторії Ріхтера. Під шквалом критики Ріхтер поводився дивно й непослідовно. Коли інспектори прибули на місце, він підірвав двері лабораторії за допомогою балонів з киснем, а тоді нашкрябав на клаптику паперу слова “атомна енергія”. Він розпорядився, щоб у реактор засипали порох. Інспектори вирішили, що Ріхтер, мабуть, збожеволів. Коли вони поклали поряд із його “лічильниками випромінювання” шматок радію, нічого не відбулося - отже, обладнання явно було підробкою. Пізніше Ріхтера заарештували.
Утім, найвідоміший випадок стався 1989 року, коли Стенлі Понс і Мартін Флейшманн, два шановані хіміки з Університету штату Юта, заявили, що опанували “холодний синтез”, тобто термоядерний синтез за кімнатної температури. Вони стверджували, що поклали у воду паладій, і той якимсь чарівним способом стиснув атоми водню так сильно, що вони перетворились на гелій - вивільняючи енергію Сонця, практично, на робочому столі.
Ця заява спричинила справжній шок. Ледь чи не кожна газета в світі вмістила це відкриття на першу сторінку. Журналісти вмить заговорили про кінець енергетичної кризи й настання ери невичерпної енергії. Світові медії ошаленіли. Штат Юта негайно ухвалив закон про виділення 5 мільйонів доларів на створення Національного інституту холодного синтезу. Навіть японські автовиробники почали жертвувати мільйони доларів на дослідження в цій новій модній галузі. Навколо холодного синтезу почало утворюватися щось на зразок культу.
На відміну від Ріхтера, Понс і Флейшманн тішились повагою серед наукової громади й були раді поділитися своїми результатами. Вони показали своє обладнання й одержані дані, щоб усяк охочий міг побачити все на власні очі.
Але потім ситуація ускладнилась. Оскільки обладнання Понса і Флейшманна було дуже просте, то науковці по всьому світу спробували відтворити їхній дивовижний експеримент. Прикро, але більшості не вдалося зафіксувати жодного додаткового виділення енергії, і холодний синтез оголосили глухим кутом. Однак історію цю не забували, бо періодично лунали заяви, що якась група науковців відтворила експеримент успішно.
Урешті-решт втрутилася громада фізиків. Фізики проаналізували рівняння Понса і Флейшманна й виявили, що вони некоректні. Передусім, якби Понс і Флейшманн мали рацію, то з води, де буцімто відбувався синтез, мав би йти палючий потік нейтронів, який би їх убив. (У типовій реакції ядерного синтезу два ядра водню зіштовхуються і зливаються докупи, утворюючи енергію, ядро гелію, а також нейтрон.) Тож сам лише факт, що Понс і Флейшманн залишились живі, означав, що термоядерного синтезу в їхньому експерименті не було. Інакше вони померли б від радіаційних опіків. По-друге, найімовірніше, що Понс і Флейшманн зіткнулися з якоюсь хімічною, а не термоядерною реакцією. І, нарешті, фізики дійшли висновку, що паладій не здатний зблизити атоми водню настільки, щоб водень переплавився на гелій. Це суперечило б законам квантової теорії.
Однак ця суперечка не вщухла остаточно навіть дотепер. Час до часу з’являються повідомлення, що комусь удалося здійснити холодний синтез. Проблема в тому, що нікому не вдається здійснити холодний синтез гарантовано, так би мовити, “на вимогу”. Зрештою, який сенс створювати автомобільний двигун, який би працював тільки іноді? Наука ґрунтується на результатах, які можна відтворити, перевірити чи спростувати і які за відповідних умов можна одержати завжди.
ГАРЯЧИЙ СИНТЕЗ
