Фізика майбутнього

Це означає, що якщо ви дивитеся на голографічному телевізорі тривимірний футбольний матч, то хоч як би ви пересувалися, зображення змінюватиметься, наче справжнє. Вам може здаватися, що ви сидите просто в центрі поля за кілька дюймів від гравців. Однак, якби ви простягнули руку, щоб зловити м’яч, то наткнулися б на екран.

Справжня технічна проблема, що перешкоджала створенню голографічного телебачення, - це зберігання інформації. Тривимірне зображення містить величезний обсяг інформації, що в багато разів перевищує вміст інформації в двовимірному зображенні. Комп’ютери елементарно опрацьовують двовимірні зображення, оскільки таке зображення розкладається на крихітні точки, які називають пікселами, і кожний піксель підсвічується крихітним транзистором. Але щоб зробити тривимірне зображення рухомим, треба висвітлювати тридцять зображень за секунду. Навіть приблизний підрахунок показує, що аби створювати рухомі тривимірні голографічні зображення, потрібно стільки інформації, що це значно перевищує можливості сучасного інтернету.

До середини сторіччя цю проблему може бути розв’язано, оскільки ширина смуги пропускання інтернету зростає експоненціально.

Як могло б виглядати справді тривимірне телебачення?

Один варіант - це екран у формі циліндра або купола, всередині якого сидить глядач. Коли голографічне зображення проектується на екран, ми бачимо навколо себе тривимірні образи, наче справжні.

ДАЛЕКЕ МАЙБУТНЄ (ВІД 2070 ДО 2100 РОКУ) ТОРЖЕСТВО РОЗУМУ НАД МАТЕРІЄЮ

До кінця цього сторіччя ми керуватимемо комп’ютерами самою думкою. Як античні боги, ми подумки даватимемо команди, і наші бажання виконуватимуться. Фундамент цієї технології вже закладено. Проте, щоб довести її до досконалості, потрібно буде багато десятків років. Ця революція складатиметься з двох частин. По-перше, розум мусить навчитися керувати навколишніми об’єктами. Подруге, комп’ютер мусить розшифровувати бажання людини, щоб їх виконувати.

Перший великий прорив відбувся 1998 року, коли науковці в Університеті Еморі в штаті Джорджія та в Тюбінґенському університеті в Німеччині вживили крихітний скляний електрод просто в мозок п’ятдесятишестирічного чоловіка, що був паралізований після інсульту. Електрод під’єднали до комп’ютера, який аналізував сигнали з мозку. Пацієнт міг бачити курсор на екрані комп’ютера. Тоді за допомогою біологічного зворотного зв’язку він навчився пересувати курсор самою лише думкою. Вперше було створено прямий зв’язок між людським мозком і комп’ютером.

Найдосконалішу версію цієї технології розробив нейробіолог Джон Донаг’ю з Університету Брауна - він створив пристрій із назвою BrainGate, який допомагає людям, що зазнали важкої травми головного мозку, спілкуватися з зовнішнім світом. Цей винахід створив сенсацію в засобах масової інформації, а сам Донаг’ю навіть потрапив на обкладинку журналу Nature 2006 року.

Донаг’ю розповів мені, що мріє, аби BrainGate докорінно змінив наші методи лікування травм головного мозку, використовуючи пов- ною мірою можливості інформаційної революції. Цей пристрій уже кардинально змінив життя його пацієнтів, і Донаг’ю дуже надіється на подальший розвиток цієї технології. Він має особистий інтерес у цьому дослідженні, оскільки в дитинстві був прикутий до інвалідного візка через важку хворобу і йому знайоме це відчуття безпорадності. Його пацієнти - це люди, що перенесли інсульт і повністю паралізовані й неспроможні спілкуватися з рідними, але їхній мозок залишається активним. Він умістив маленький чіп (лише 4 міліметри завширшки) на поверхню мозку кожного пацієнта, у ділянку, що відповідає за руховий апарат. Цей чіп під’єднано до комп’ютера, який аналізує й опрацьовує сигнали мозку, а тоді надсилає відповідну інформацію на лептоп.