Фізика майбутнього

міг пересвідчитись, чи є в мене конкретний ген, що збільшує ймовірність хвороби Альцгаймера. Мене це турбувало, оскільки моя мати померла від хвороби Альцгаймера. (На щастя, цього гена в мене не виявилось.)

Крім того, чотири мої гени зіставили з геномами тисяч людей по всьому світу, чиї гени теж проаналізували. Тоді на карті Землі позначили місця проживання тих людей, у яких відповідні чотири гени точно збігаються з моїми. Точки на карті утворили довгий слід, що починався поблизу Тибету й простягався через весь Китай аж до Японії. Дивовижно, але цей слід відображав шлях міграції давніх предків моєї матері, що сягав у минуле на тисячі років. Мої предки не залишили письмових записів про своє пересування в ті давні часи, але карта їхніх маршрутів чітко вкарбувалась у мою кров³ і ДНК. (Можна також простежити і родовід батька. Мітохондріальні гени передаються в незмінному вигляді від матері до доньки, тим часом хромосома Тпередається від батька до сина. Відтак, проаналізувавши ці гени, можна простежити родовід матері чи батька.)

Припускаю, що в недалекому майбутньому багато хто переживе те саме дивне відчуття, що й я, тримаючи в руках “креслення” власного тіла й читаючи його найглибші таємниці - у тому числі небезпечні хвороби, що криються в геномі, й давні шляхи міграції власних предків.

Однак для науковців це означає появу абсолютно нової галузі науки з назвою “біоінформатика”, що передбачає швидке сканування й аналіз геному тисяч організмів за допомогою комп’ютерів. Наприклад, якщо ввести в комп’ютер геноми кількох тисяч людей, що мають якусь конкретну хворобу, то, ймовірно, вдасться точно визначити пошкоджену ділянку ДНК. Фактично, в біоінформа- тичних дослідженнях використовують деякі найпотужніші в світі комп’ютери - вони аналізують мільйони генів рослин і тварин, аби виявити конкретні ключові гени.

Це могло б навіть здійснити революцію в детективних телесеріалах на кшталт С5У.- Місце злочину. Маючи зразки ДНК (які містяться, зокрема, у волосяних фолікулах, слині чи плямах крові), можна було б визначати не лише колір волосся, очей, етнічну належність, зріст і медичну історію людини, а й, мабуть, її риси обличчя. Сьогодні поліцейські художники вміють відтворювати приблизний скульптурний образ обличчя жертви злочину, маючи тільки череп. У майбутньому комп’ютер, імовірно, зможе реконструювати риси обличчя людини лише за якимись зразками її лупи чи крові. (Те, що однояйцеві близнята дуже схожі зовні, означає, що риси обличчя людини здебільшого зумовлені генетикою, а не якимись зовнішніми чинниками.)

ВІЗИТ ДО ЛІКАРЯ

Як ми вже зазначали в попередніх розділах, візит до лікаря в майбутньому кардинально зміниться. Розмовляючи з лікарем на настінному екрані, ви, ймовірно, матимете справу з комп’ютерною програмою. У вашій ванній кімнаті буде більше сенсорів, ніж у сучасній лікарні, і вони беззвучно виявлятимуть ракові клітини задовго до утворення пухлини. Приміром, близько 50 відсотків усіх найтипові- ших видів раку пов’язано з мутацією в гені ТР53, яку легко виявити за допомогою цих сенсорів.

При перших ознаках раку вам у кров введуть наночастинки, що, наче “розумні бомби”, доправлять протиракові засоби просто до ракових клітин. Колись ми сприйматимемо хіміотерапію так само, як сьогодні сприймаємо п’явок, якими лікували в минулому сторіччі. (Докладніше про нанотехнологію, ДНК-чіпи, наночастинки і нано- ботів ми поговоримо в наступному розділі.)

І якщо “лікар” на вашому настінному екрані не зможе вилікувати якоїсь хвороби чи травми якогось органа, то ви просто виростите собі новий орган. Сьогодні лише в Сполучених Штатах 91 000 людей чекають на донорські органи для пересадки. Вісімнадцятеро помирають щодня, так і не дочекавшись порятунку.

У майбутньому, якщо ваш віртуальний лікар виявить якісь проблеми (наприклад, ушкодження якогось органа), то він зможе замо-